Житіє преподобного Олексія почалося в IV столітті в Римі в домі вельми авторитетного і багатого вельможі, Евфіміана , який відрізнявся душевною добротою, був милосердний до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три столи: для сиріт і вдів, для подорожніх і для жебраків. Якщо в якийсь день мало приходило до столу, то Евфіміан з сумом говорив: «Я не вартий ходити по землі Бога мого».У Евфіміана і дружини його Аглаїди довго не було дітей, і це затьмарювало їхнє щастя. Але благочестива Аглаїда не залишала надії – і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовляти Олексій, що перекладі з грецького означає «захисник».У шість років юнак почав вчитися і успішно вивчав світські науки, але особливо старанно читав Святе Письмо. Ставши юнаком, він почав наслідувати своїх батьків: строго постив, роздавав милостиню і під багатим одягом таємно носив волосяницю. У ньому рано дозріло бажання залишити світ і служити Єдиному Богу. Однак батьки збиралися одружити Алексія і, коли він досяг повноліття, знайшли йому наречену, дівчину царської крові, дуже красиву і багату. Молодих повінчали в церкви мученика Воніфатія на Авентинском пагорбі в Римі.Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, доки не оновить нас Своєю благодаттю». Цієї ж ночі він залишив будинок батька і сів на корабель, що йшов в Малу Азію, в місто Лаодикії. Досягнувши Лаодикії, він не залишився тут, але пристав до групи торговців, які прямували в Месопотамію, і разом з ними прибув в місто Едессу, де знаходився стародавній Нерукотворний Образ Спасителя. В Едессі Алексій роздав бідним свої останні гроші і став жити жебраком біля храму на честь Пресвятої Богородиці, харчуючись подаяннями. День і ніч Олексій проводив у молитві, а по неділях причащався Святих Тайн.Батько всюди розіслав слуг своїх на пошуки сина. Деякі з них прийшли і в Едесу; побачивши святого Олексія, вони не впізнали його бо від суворого посту тіло його висохло, краса зникла, зір став слабким. Прийнявши його за жебрака, слуги подали йому милостиню. Святий же Олексій впізнав їх і подякував Богу, що мав можливість прийняти милостиню від слуг своїх.А вони, повернувшись, сказали пану своєму, що не знайшли сина його, хоча і шукали всюди. Невтішна мати святого Олексія зачинилися у своїй кімнаті, невпинно молячись за сина. Дружина його горювала разом зі свекрухою.Преподобний Олексій провів в Едессі, просячи милостиню в притворі храму Богородиці, 17 років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що жебрак Олексій є чоловік Божий. Коли ж мешканці Едесси стали шанувати його, преподобний Олексій таємно втік. Він думав відправитися в м.Тарс (в Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний Олексій, потрапив у сильну бурю збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, неподалік від Риму.Побачивши в цьому промисел Божий святий Олексій,сказав собі: «Живий Господь Бог мій, Не буду нікому в тягар, але піду, як чужий, в дім батька мого », – бо був впевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Евфіміана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, перебувають у мандрівці. Той радий був прийняти жебрака, велів привести Олексія і при вході в будинок поставити йому постіль, щоб сам він, входячи і виходячи з дому, міг бачити його і щоб давали йому їжу зі столу і ні в чому не гнобили. Олексій же продовжував своє подвижницьке життя, не послаблюючи постійних молитов і постів. Слуги стали насміхатися над ним, виливали йому на голову помиї і всіляко ображали. Але він все приймав з лагідністю. Кімната Олексія знаходилася навпроти вікон його нареченої, і подвижник тяжко страждав, чуючи її плач. Тільки безмірна любов до Бога допомагала блаженному переносити цю муку.Так провів він невпізнаний в будинку батька свого ще 17 років. Коли ж наблизився час кончини його, преподобний Алексій взяв хартію і описав своє життя та просив прощення у батьків і нареченої.
Господь побажав після цього відкрити його подвиг. У неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра відбулося диво. Під час служби з вівтаря пролунав голос: «Шукайте чоловіка Божого, щоб він помолився за Рим і народ його». Стали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника. З четверга на п’ятницю Папа, здійснюючи всенічне бдіння, просив Господа вказати на угодника Божого. Після літургії знову в храмі почувся голос: «Шукайте чоловіка Божого в будинку Евфіміана». У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395-423), а також Папа Римський Інокентій I (402-417). Вони звернулися до Евфіміану, але той нічого не знав. Прийшовши в його маєток, вони дізналися від слуг, що в маленькому будиночку живе жебрак, який весь час проводить в молитвах і в суворому пості.
Коли його знайшли, обличчя його світилося подібно лику Ангела, а в руці була затиснута хартія, яку він не випускав, як не старалися її взяти. Тіло блаженного поклали на ложе, покрите дорогими покривалами. Папа і імператор вклякнули і звернулися до преподобного, як до живого, просячи розтиснути руку. І святий виконав їх прохання. Коли лист було прочитано, батько, мати і наречена праведника з плачем вклонилися його чесним останкам.
Тіло святого, від якого почали відбуватися зцілення, було поставлено посеред площі. Сюди зібрався весь Рим. Імператор і Папа самі внесли тіло святого в церкву, де воно знаходилося цілий тиждень, а потім було покладено в мармурову гробницю. Від святих мощей стало спливати запашне миро, подавати зцілення хворим.
Чесні останки його були поховані в церкві св. Воніфатія на Авентинском пагорбі в Римі, де колись вінчався Олексій. Згодом над церквою св. Воніфатія була влаштована інша (більш велика) церква св. Олексія чоловіка Божого, в яку і були перенесені в 1216 році мощі обох угодників Божих.
