Покровська церква

Дата споруження першого храму на честь Покрови Пресвятої Богородиці у с. Плішивець Гадяцького полку (тепер Гадяцького р-ну) не встановлена.

Джерела вказують, що перша дерев’яна однобанна церква була освячена у 1760, але ця дата викликає сумнів, тому що в одній із богослужбових книг, яка зберігалася на поч. 1900-х в церковній бібліотеці, на сторінках знаходився запис, який засвідчував, що до 1768 у церкві змінилося шість священиків.

У 1782 поряд із храмом збудували дерев’яну триярусну дзвіницю, 1800 його перебудували.

У 1860–1863 відбулася нова реконструкція споруди, після якої вона стала трибанною. У такому вигляді церква існувала до поч. 20 ст., коли через технічний стан уже не могла слугувати за своїм прямим призначенням. Враховуючи це, сільська громада звернулася до свого земляка, єпископа Можайського і вікарія Московського Парфенія (Левицького) з проханням допомогти в спорудженні нового храму. Єпископ, відгукнувшись на прохання односельців, зібрав кошти на будівництво, а також знайшов арх.-худ. І. С. Кузнецова, члена Товариства Петербурзьких художників і архітекторів. Під час зустрічі з архітектором сільською громадою було висловлене побажання: храм мав бути мурованим і схожим на відомий дерев’яний Троїцький собор у м. Новомосковськ (тепер Дніпропетровської обл.), споруджений Якимом Погрібняком у 1773–1779. Архітектор зміг не лише запроектувати в камені точну копію знаменитої козацької церкви (щоправда, у зменшеному розмірі – 2/3 від об’єму оригіналу), але й удосконалити силует майбутнього храму.

Нова Покровська церква споруджена протягом 1902–1906. Мурована, хрещата в плані, чотиристопна, дев’ятикамерна, дев’ятиверха. Пірамідальність композиції підсилюється заломами тісно поставле-них глав. Площину стін урізноманітнюють виступи пілястрів, ряди поребрика, м’які лінії наличників, виконаних у формах українського бароко. В інтер’єрі висотно розкрито простір.

У 1911 з північної сторони храму, поряд із існуючою дерев’яною (згодом розібраною) спорудили муровану триярусну дзвіницю, а трохи пізніше територію навколо огородили мурованою огорожею. За деякими свідченнями, вага головного дзвону складала 500 пудів, у т. ч. вага била – 18 пудів. Від залізничної станції цей вантаж везли 22 пари волів. Із розповідей старожилів села також відомо, що поряд із церквою знаходився басейн, у центрі якого було скульптурне зображення янгола з чашею в руці, звідки витікала вода, яка вважалася цілющою.

У 1902 році володіла 33 дес. ружної землі. Мала церковну сторожку, будинок для квартири священика. Діяли бібліотека, 2 земських народних училища (одне з них жіноче), церковнопарафіяльне попечительство.

В 1894 році було відкрито досить рідкісну на Полтавщині двокласну   церковнопарафіяльну школу. Вона “виросла” з однокласної школи — у 1909 році її було реформовано згідно з новими церковними правилами.
Школа готувала майбутніх учителів ШГ і почасти — однокласних ЦПШ. Протягом 1897–1916 років її незмінним опікуном був архієпископ Тульський Парфеній. Школа мала не одного наставника. З 1904 року (а з 1909 року вже, як двокласна) останнім її завідувачем був священик Прокопій Петрусенко. Він не мав семінарської освіти (закінчив духовне училище), але прослухав педагогічні курси і отримав учительське свідоцтво. Станом на 1916 рік його педагогічний стаж становив 24 роки. Як завідувач та законовчитель отець Прокопій отримував 420 руб. на рік, із яких 300 руб надходили з місцевих джерел.
Світські дисципліни викладали вчителі: дружина священика Олександра Андріївна Петрусенко (випускниця ЄЖУ з 11-річним учительським стажем та значним для Полтавщини окладом у 600 руб.); Ганна Іванівна Тесля (випускниця ЦУШ із 5-річним стажем та окладом у 600 руб.); Євдокія Кузьмівна Тесля (також випускниця ЦУШ з таким самим окладом). Працював у школі ще і син місцевого псаломщика, якого було мобілізовано на фронт.
При школі були сад та город, якими опікувалися учні. У 1916 році у двокласній і переважно чоловічій ЦПШ навчалися 112 хлопчиків та
11 дівчаток, тобто всього 123 школярів. Перший клас розподіляли на три навчальні відділення, а другий — на два. Це означало, що повний курс у цій школі становив 5 років. Серед православної більшості навчався і один учень іудейського віросповідання. Цього ж року 22 школярі отримали свідоцтво про успішне закінчення школи, що було досить високим результатом.

У 1902 році було парафіян – 885 душ чоловічої, 863 душі жіночої статі; у 1912 році парафіян привілейованих станів – 14, міщан – 14, козаків – 195, селян – 1731.

На початку 1930-х років релігійну громаду зняли з реєстрації, а церкву закрили. Дзвіниця і паркан були розібрані, цеглу використали як будівельний матеріал. Розібрали також ганки та фонтан із басейном. Із церкви скинуто куполи, а приміщення перетворено на зерносховище.

Релігійна громада П. ц. відновила діяльність під час німецької окупації 1942 році. Під час війни споруда постраждала від прямих влучань снарядів у південний бік будівлі, наслідком чого стали кілька наскрізних пробоїн у стінах. По війні громада П. ц. була зареєстрована органами радянської влади 14.02.1948 за № 310. Для релігійних відправ використовувала приміщення кол. церкви площею 150 кв. м. У 1960 громаду знято з державної реєстрації.

Згідно з рішенням виконкому Полтавської обл. ради № 250 від 27.05.1969 будівлю П. ц. взято під охорону держави як пам’ятку архітектури місцевого значення. Постановою РМ УРСР № 442 від 16.09.1979 П. ц. взято під охорону держави як пам’ятку архітектури республіканського значення за № 1478.

У 1990 П. ц. була передана релігійній громаді села. У новітній час церковна громада утв. як громада Української Православної Церкви. Зареєстрована органами державної влади 19.02.1993 за № 72. Для релігійних відправ використовує культову споруду (пам’ятка архітектури).

Із священників,  що служили в  селі Плішивець відомі такі:

• в період побудови Церкви настоятелем був протоієрей Андрій Левицький,
• у 1922 році настоятелем  був ієромонах Димитріан Яківець ( з 1923 року ігумен) виходець з с. Плішивець. Пострижений у чернецтво на горі Афон де провів 13 років, повернувся додому на початку 1920 року, розстріляний радянською владою.
• Олександр Васильович Яновський (1902, у сані з 1890, нагороджений набедреником 1899),
• Прокіп Павлович Петрусенко (1912), збереглося фото родини

  

• ЯКОВЕЦЬ Дмитро( Димитріан) Володимирович(1921–1922)(1873, с. Плішивець, тепер Гадяцького району Полтавської обл. – 11.12.1937, м. Ромни, тепер райцентр Сумської обл.) – священнослужитель.
  Виходець із селян. Одержав поч. освіту. В 1896–1912 – чернець Афонського монастиря (Греція). У 1912–1921 – чернець монастиря поблизу м. Тула (Росія). З 1921 по 1922 проживав у Плішивці, обслуговував місцеву церкву і церкву у с. Тимофіївка. З 1928 проживав у с. Бобрик Гадяцького району. Священик місцевої церкви. Заарештований 15.10.1937. Утримувався у в’язниці м. Ромни. Засуджений Особливою трійкою УНКВС по Полтавській обл. 02.11.1937 за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією майна. Реабілітований Полтавською обл. прокуратурою 13.09.1989.
• Священник ієрей  Товстяк Михайло Федорович з вересня 1989 року тимчасово виконував обов’язки настоятеля(посвідчення про відрядження),
• Ієрей Віктор Сало (1990),  пізніше  возведений в сан протоієрея,
• тимчасово виконував обов’язки настоятеля протоієрей Ігор  Цебенко  (1991-1992),
• Протоієрей Стефан Кавчак (1992),
• Ієрей Василь Лило (1998),
• Ієромонах Петро Бережний (2007),
• Протоієрей Роман Височанський (2008)
•               із псаломщиків:
• Андрій Антонович Бушований (1902, на посаді з 1900),
• Іоанн Прокопович Орловський (1902, 1912, на посаді з 1884),
• Митрофан Лукин Лукаш (1912),
• Катерина Петрівна Миргородська(1996),
• Праскева Борисівна Сапун (2005);
•               із церковних старост:
• козак Володимир Андрійович Яковець (1902),
• Кирило Никифорович Більчич (1912),
• Іван Григорович Рибалко (2006)
• Юрій Іванович Жигалко (2007-2010).

Літ.: Грановский, 1901; Клировая книжка…, 1902. – С. 82; Левицкий О. Новый храм в старом ук-раинском стиле // КС. – Т. XCIV. – К., 1906. – С. 598-610; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 10; Циган Р. Пам’яті Парфенія Левицького // Виявлення та дослідження пам’яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917–1920 рр.). – Полтава, 1995. – С. 79-82; РГПО, 2008. – Арк.7; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.