П’ятий тиждень Великого Посту. Преподобная Марія Єгипетська.

 В неділю 14.04.19 року  Свята Церква вшановує пам’ять прп. Марії Єгипетської (522). Божественну Літургію Василія Великого цього дня, а напередодні вечірнє Богослужіння в Свято-Покровському храмі с. Плішивець звершив  архімандрит Венидикт (Малета) в співслужінні протоієрея Романа Височанського та ієродиякона Гурія (Ромаса).

Після читання Євангелія  Мк. 10:32-45 (зач. 47),  Лк. 7:36-50 (зач. 33) протоієрей Роман Височанський виголосив проповідь в якій сказав, що  покаяння це переміна життя  і в сьогоднішньому Євангелії, як зразок покаяння є жінка-грішниця, яка принесла в  дім Симона прокаженого алавастрову пляшечку з  миром і  помазала ним ноги Господу.  Господь  приймає її внутрішній стан, приймає   покаяння її душі та прощає гріхи її.  Прп. Марія Єгипетська, яку вшановує сьогодні Свята Церква,  теж  принесла  велике покаяння, пам’ятаєте, як вона прибувши в  Єрусалим, побажала увійти  до Храму Воскресіння Христового. Але далі за притвор не могла ступити, оскільки якась невидима сила відштовхувала її та не дозволяла увійти до храму. Так тричі намагалася вона увійти, проте жодного разу не виходило. І тільки сльози покаяння і  молитва до Пресвятої Богородиці: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти й поклонитись Животворчому Хресту. Я обіцяю більше не грішити” дозволили їй ввійти в храм та поклонитися Святині. Вийшовши, дякувала Матері Божій за отриману благодать і просила поради куди прямувати далі. Саме в цей час почула вона тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”. Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”.

І від тоді Марія Єгипетська назавжди залишила безсоромне життя, а якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети на які вона купила три хлібини.  Наступного ж  дня причастилася в храмі й поїла хліба, а переправившись на другий берег Йордану пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню.

Довгих сорок сім років  страждань, молитовного подвигу й молитви за весь світ. І цю розповідь про її життя передав нам старець Зосима для того, щоб ми зрозуміли наскільки важливе покаяння для кожного з нас. Але покаявшись, перемінити життя ми можемо тільки поки тут живемо, загробом змінити його не зможемо ніяк.

Тому нагадую собі і вам, що залишилось два тижні до того часу коли будемо співати «Христос Воскрес» і півтора тижня до моменту коли з плачем згадаємо зраду Христа людським родом  в образі Іуди,  відречення народу вибраного, який чекав приходу Месії, але на Голгофі кричав: «Зійди з хреста» і одночасно побачимо,  як приклад  це покаяння благорозумного розбійника, це і гіркі сльози та  покаяння Петра. Все це нам на повчання.

Дві тисячі років Свята Церква навчає нас через апостола Павла в Посланні до Євреїв: «Христос вчера и днесь Тойже, и во веки.» І Господь хоче всім спастись і в «и в разум истины приити».

Тож принесемо Богу сльози покаяння,  говіння, піст і з надією припадемо до животворящого Джерела, яким є Тіло і Кров Господня для того, щоб отримати зцілення, почути слова які почула Марія: «вера твоя́ спасе́ тя: иди́ в ми́ре».

А святитель Димитрій Ростовський пише:

“Кающийся же истинно есть тот, который, исповедуя свои грехи и жалея о них, полагает, надеясь на помощь Божию, твердое намерение никогда не возвращаться к своим прежним делам и всячески блюстись от них. Такой сподобляется как Божественного причащения, так и милосердия Божия, хотя бы он был и весьма недостойным.

Примером такого сподобления при несовершенном достоинстве может быть преподобная Мария Египетская. О ней пишется, что она настолько была недостойна Божией милости из-за своей грешной жизни, что даже церковь не желала ее впустить внутрь себя, о чем она после сама рассказывала преподобному Зосиме на исповеди, говоря: когда моя грешная нога коснулась церковного порога, то церковь, принимавшая всех, не приняла меня окаянной, но появилось как бы воинство для того, чтобы заградить вход, и возбранила мне войти какая-то сила Божия. Когда же сия грешница положила в сердце своем истинное покаяние, намерение и твердое обещание никогда не возвращаться ко греху, то тотчас не только церковь ее впустила внутрь себя, но в тот же день она сподобилась причащения Божественных Тайн, тела и крови Христовых в церкви Иоанна Предтечи, что при Иордане, как об этом пространно пишется в житии этой святой.”