Cедмиця 4 та 5 після П’ятидесятниці
Преблагослове́нная Де́во, Богороди́тельнице Чи́стая,/ у Креста́ Сы́на Твоего́ и Бо́га на́шего предстоя́щи,/ ско́рбь ве́лию претерпе́ла еси́/ и благода́ть от Него́ прия́ла еси́ су́щия в ско́рбех утеша́ти./ Те́мже на пречи́стый о́браз Твой благогове́йно взира́юще/ и изображе́нную Тя на нем пред Кресто́м Спа́са на́шего ви́дяще,/ умиле́нно к Тебе́ вопие́м:/ Засту́пнице усе́рдная, блага́я и ми́лостивая!/ Ускори́ изба́вити ны от вся́кия ско́рби, ну́жды и боле́зни/ и спаси́ ду́ши на́ша,// да Тя со благодаре́нием сла́вим во ве́ки.
Тропар
15 липня 2024 р. Свята Церква вшановує ікону Божої Матері Охтирської (1739) ікони Божої Матері.
Охтирська ікона Божої Матері отримала свою назву від назви міста Охтирка, що в Сумській області. У цьому городі був храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, де в першій половині XVIII століття жив благочестивий і доброчесний священник Василій Данилов (в службі він названий ієреєм Даниїлом). Влітку 1739 року, за Промислом Божим, отець Василій знайшов чудотворну ікону Божої Матері, яка згодом і стала називатися Охтирською.
Одного разу він косив траву біля свого будинку і раптом в густій високій траві побачив у незвичайному світлі ікону Божої Матері, Яка молиться перед Розп’яттям. У побожному страху отець Василій опустився на коліна і помолився до Божої Матері, а потім відніс ікону в свій будинок. Через деякий час стали помічати, що в кімнаті, де стоїть ікона, неможливо перебувати самому, бо на людину нападає таємничий страх. Бажаючи відновити живопис ікони, отець Василій віддав її іконописцю Іоанну, але Іоанн почув голос, який звелів віднести ікону назад і повернути її священникові.
Через три роки отець Василій знову побачив від ікони дивовижне сяяння, яке згодом неодноразово повторювалося. Невдовзі уві сні він отримав вказівку обмити ікону і покрити покривалом. Прокинувшись, він негайно виконав веління. Воду, якою обмивали ікона, отець Василій перелив до посудини і хотів вранці вилити в річку.
Очікуючи ранку, він знову заснув, і йому вдруге явилася Божа Матір та повеліла не виливати воду, тому що вона зцілює від лихоманки. Після сну священник напоїв цією водою свою дочку, яка хворіла на лихоманку, і вона одужала. Багато хворих, випивши води, також зцілилися.
Цього ж дня протоієрей Роман Височанський відслужив молебень з читанням акафісту до ікони Божої Матері Охтирської (1739) ікони Божої Матері в Іллінському храмі с. Великі Будища та в Свято-Покровському храмі с. Плішивець. Настоятель привітав всіх зі святом та виголосив проповідь.
21 липня 2024 р. у Неділю 4 після П’ятидесятниці Свята Церква вшановує Казанську (Височинівську) ікону Божої Матері.
Казанська чудотворна ікона Божої Матері, іменована Височинівською, перебувала в Михайло-Архангельській церкві чоловічого монастиря поблизу міста Змієва Харківської губернії.
Свята ікона з’явилася в ХVIII столітті лісовому сторожу в сосновому бору на березі річки Мжі. Він побачив ікону, яка стояла на болотній купині й від якої виходили світлі промені. Коли він узяв святу ікону, щоб поставити у себе в сторожці, з-під купини заструменіло джерело чистої води.
Одного разу, коли в сторожці перебували батько сторожа (старезний, сліпий старий, який пересувався на милицях) і його десятирічний онук, хлопчик побачив, що від ікони виходить яскраве світло. Дитина злякалася і сказала дідові, який лежав на грубці, що в кутку щось горить. Старий насилу зліз із печі й підійшов до кута, де стояв святий образ. Раптом очі його прозріли і він побачив святу Казанську ікону Богородиці. Відчувши себе цілком здоровим, старий зі сльозами став молитися і дякувати Матері Божій за чудо зцілення.
Наступного ранку все сімейство сторожа попрямувало до храму найближчого села Артюхівки дякувати Богові за зцілення старого і для того, щоб розповісти про все місцевому священнику. Святу ікону поставили в церкві, а сімейство повернулося додому.
На загальний подив наступного ранку святий образ опинився на своєму місці в сторожці. Тричі святу ікону приносили до церкви — і тричі вона поверталася назад на колишнє місце. Тоді було вирішено залишити ікону там, де побажала Пресвята Богородиця. Безліч народу стікалося до хати сторожа, просячи у Матері Божої допомоги та розради.
Після Полтавської битви імператор Петро I нагородив сотника Василя Височинова, який відзначився в бою, земельним наділом. Так Василь виявився господарем того місця, де в сторожці стояла чудотворна ікона. Дізнавшись про історію з’явлення ікони Пресвятої Богородиці, Височинов попросив перенести церкву села Артюхівки на місце з’явлення святого образа — у селище, що стало називатися Височинівкою. Чудотворний образ помістили біля правого криласу в особливому кіоті й прикрасили ризою з позолотою.
Протоієрей Роман Височанський звершив Божественну Літургію, а напередодні вечірнє Богослужіння в Свято-Покровському храмі с. Плішивець.
На Божественній Літургії після читання Євангелія Мф. 8:5-13 (зач. 25).Мф. 10:37-11:1 (зач. 39).Богородиці: Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54) протоієрей Роман Височанський виголосив проповідь.
За богослужінням співав парафіяльний хор під керівництвом монахині Соломії (Дюкаревої).
Крила́ми богоразу́мия впери́вши твой ум,/ возлете́ла еси́ превы́ше ви́димыя тва́ри,/ взыска́вши Бо́га и Творца́ вся́ческих,/ и, То́го обре́тши, па́ки рожде́ние Креще́нием прия́ла еси́,/ дре́ва живо́тнаго наслажда́ющися, нетле́нна во ве́ки пребыва́еши,/ О́льго присносла́вная.
Тропар, глас 1
24 липня 2024 р. Рівноап. вел. княгині Ольги, у Святому Хрещенні Єлени (969).
Свята рівноапостольна княгиня Ольга була дружиною київського князя Ігоря і матір’ю князя Святослава та бабусею святого рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Русі. Існують різні припущення щодо походження святої Ольги; зокрема, згідно з Іоакимівським літописом, вона належала до однього із забутих давньоруських князівських родів, які з часом були витіснені Рюриковичами або злилися з ними через шлюби.
Ставши християнкою, свята Ольга старанно віддавалася подвигам християнського благовістя серед язичників та церковного будівництва. Вона звела храми на честь святителя Миколая і Святої Софії в Києві, храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці у Вітебську і храм в ім’я Святої Живоначальної Трійці у Пскові. Головною святинею новоствореного Софійського храму став принесений княгинею із Константинополя Хрест, вирізаний, за прееданням, із цільного шматка Животворящого Древа Господнього. На хресті був напис: «Оновилася Руська земля Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня».
Цього ж дня протоієрей Роман Височанський звершив молебень з читанням акафісту до Рівноап. вел. княгині Ольги в храмі Олександра Невського с. Плішивець.
Уподо́бился еси́ купцу́, и́щущему до́браго би́сера,/ славнодержа́вный Влади́мире,/ на высоте́ стола́ седя́ ма́тере градо́в, богоспаса́емаго Ки́ева:/ испыту́я же и посыла́я к Ца́рскому гра́ду уве́дети правосла́вную ве́ру,/ обре́л еси́ безце́нный би́сер – Христа́,/ избра́вшаго тя, я́ко втора́го Па́вла,/ и оттря́сшаго слепоту́ во святе́й купе́ли,/ душе́вную, вку́пе и теле́сную./ Те́мже пра́зднуем твое́ успе́ние,/ лю́дие твои́ су́ще,/ моли́ спасти́ся душам нашим
Тропар, глас 4
28 липня 2024 р. у Неділю 5 після П’ятидесятниці Спомин Хрещення Русі (988), Рівноап. вел. князя Володимира(1015), Собор Київських святих.
Протоієрей Роман Височанський звершив Божественну Літургію, а напередодні вечірнє Богослужіння в Свято-Покровському храмі с. Плішивець.
На Божественній Літургії після читання Євангелія Мф. 8:28-9:1 (зач. 28 – про зцілення гадаринських біснуватих).; Рівноап.: Ін. 10:1-9 (зач. 35 від полу).; Свята: Мф. 28:16-20 (зач. 116) протоієрей Роман Височанський виголосив проповідь.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року, про зцілення гадаринських біснуватих
- (Мф. 8:28-9:1)
- Гадаринці бачили дивовижне чудо Господнє, явлене у вигнанні легіону бісів, і, проте ж, усім містом вийшли і благали Господа, “щоб Він відійшов від меж їхніх” (Мф.8:34). Не видно, щоб вони вороже ставилися до Нього, але не видно і віри. Їх охопило якийсь незрозумілий страх, за яким вони бажали тільки: йди повз, куди знаєш, тільки нас не торкайся.
- Це справжній образ людей, які мирно в маєтках своїх живуть. Склався біля них порядок речей не несприятливий; вони звикли до нього, ні думок, ні потреби немає, щоб змінити або скасувати щось, і бояться вони зробити якийсь новий крок. Відчуваючи, однак, що якщо прийде веління згори, то страх Божий і совість змусять їх відмовитися від старого і прийняти нове, – вони всіляко уникають випадків, які можуть довести їх до таких змін, щоб прикриваючись невіданням жити спокійно в старих звичках. Такими є ті, хто боїться читати Євангеліє й святоотецькі книги та починати бесіду про духовні речі, через побоювання потривожити своє сумління, яке, прокинувшись, почне спонукати одне кинути, інше прийняти.
За богослужінням співав парафіяльний хор під керівництвом монахині Соломії (Дюкаревої).
Також, цього ж дня, протоієрей Роман Височанський звершив молебень у Спомин Хрещення Русі в Іллінському храмі с. Великі Будища та Свято-Троїцькому храмі с.Книшівка. Настоятель привітав всіх зі святом та виголосив проповідь.