26 неділя після П’ятидесятниці

Я́ко звезду́ тя пресве́тлу почита́ем,.. Сего́ ра́ди днесь пра́зднуем твое́ успе́ние, лю́дие твои́ су́щии…

06 грудня 2020 року Свята Церква згадує блгв. вел. кн. Олександра Невського, в схимі Олексія (1263) та свт. Митрофана, в схимі Макарія, єп. Воронежського (1703).

Після четвертої і останньої подорожі в Сарай на зворотному шляху з Орди святий Олександр Невський смертельно захворів. Передчуваючи блаженну свою кончину, він скликав своїх супутників і звернувся до них з останньою прощальною бесідою, яка у всіх викликала гіркі сльози при думці про майбутню втрату. Потім благовірний князь покликав до себе ігумена і прийняв чернече постриження, замінивши своє князівське ім’я чернечим – Олексій. Прийнявши Св. Тайни і попрощавшись з оточуючими його ченцями, благовірний князь-чернець тихо відійшов до вічних осель, відав свою чисту душу Господу, Якому так полум’яно послужив в земному житті. Це було 14 листопада 1263 року.

Святе тіло його понесли до Володимира, дев’ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, при похованні його в Різдвяному монастирі у Володимирі, було явлено Богом “диво дивне і пам’яті гідне”. Коли покладено було тіло святого Олександра в раку, економ Севастіян і митрополит Кирило хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутну духовну грамоту. Святий князь, як живий, сам простяг руку і взяв грамоту з рук митрополита. І жах охопив присутніх, бо хто не здивується тому, якщо мертве тіло дев’ять днів було везене в зимовий час. Так прославив Бог свого угодника – святого воїна-князя Олександра Невського.Митрополит Кирило, духовник і сподвижник у служінні святого князя, сказав в надгробному слові: “Знайте, чада моя, яко вже зайшло сонце землі Суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі”.

Величаем тя,/ благоверный княже Александре,/ и чтим святое успение твое,/ и ныне молиши за нас// Христа, Бога нашего.

 У Свято-Покровського  храмі с. Плішивець один з престолів освячений в пам’ять святого благовірного великого князя Олександра Невського і в цей день його погребіння, богослужіння розпочали з часів та водосвятного молебну з читанням акафісту.

Божественну Літургію у Свято-Покровському храмі с. Плішивець, а напередодні вечірнє богослужіння  звершив  протоієрей Роман Височанський. По закінченні святкового богослужіння настоятель виголосив проповідь а якій розповів житіє святого благовірного великого князя Олександра Невського та про безумного багача.

Цього святкового дня протоієрей Роман Височанський відслужив молебень у  Іллінському храмі с. Великі Будища. На закінчення поспівали величання святому благовірному великому князю Олександру Невському, а настоятель виголосив проповідь.

ПОДИВИТИСЬ ФОТО

6 грудня Свята Церква святкує пам’ять святителя Митрофана, першого єпископа Воронезького.Святитель Митрофан народився в селі, і він був простим сільським священиком. Після смерті своєї дружини він прийняв чернецтво. Після прийняття чернецтва він став ігуменом Золотніковской пустелі. Згодом став ігуменом відомого в той час Макарівського Жовтоводського монастиря. До сих пір стоять храми в цьому монастирі, які будувалися там під час ігуменства святителя Митрофана.

До сих пір в місті Воронежі знаходиться джерело святителя Митрофана, яке за переказами було відкрите і викопане самим святителем Митрофаном. На цьому джерелі безліч зцілень були в колишні часи, і навіть за часів радянських, коли, здавалося б, саме місце джерела намагалися забити, намагалися влаштувати міське звалище на його місці, щоб відвернути народ. Але джерело пробивалося в тих чи інших місцях, і безліч народу, з вірою , отримувало зцілення на цьому джерелі.

Особлива чистота його душі, особлива його ревність по Бозі, безстрашність у зберіганні правди Божої ви’явилася при зустрічі святителя Митрофана з Петром I.

Петро I, який приїхав до Воронежа, знаючи, що духовенство не завжди ставиться позитивно до його перетворенням, наказав покликати до нього єпископа Воронезького.

Святитель Митрофан по простоті своїй пішов пішки до палацу імператора, але підійшовши до палацу і побачивши безсоромні оголені статуї язичницьких божеств, опустив свої очі в землю і сказав стражам: «Передайте царю, що ні я сам не хочу оскверняти очі свої подібним зором, ні пастві моїй не дозволю, щоб опоганювала свої очі. Я не переступлю поріг государевих хоромів до тих пір, поки він не скине ці статуї». І, розвернувшись, пішов. Почувши про це Петро в гніві передав: «Якщо він зараз не з’явиться, нехай готується до смерті. Я його страчую за непослух государю».

Через деякий час по всіх храмах міста Воронежа пролунав дзвін у всі дзвони. Петро закликав своїх слуг: «З якого приводу дзвони? Будній день і свята, немає ». Пішли дізнатися в собор. Виявилося, святитель Митрофан, почувши, що йому сказано готуватися до смертної кари, сказав словами апостола Павла: «Мнe бо еже жити, Христос, и еже умрети, приобрeтение» (Флпп. 1:21). І пішов служити, щоб молитвою підготувала себе до переходу у вічність.

Петро, ​​вражений такою твердістю єпископа, сам пішов до святителя Митрофана і, за переказами, зустрівшись тільки одним поглядом, побачивши в ньому святого чоловіка, з земним поклоном просив у нього вибачення.

Гордий, різкий імператор упокорив свою гординю, змінив свій характер з гордого на смиренний і лагідний перед обличчям святості цього угодника Божого, який в простоті жив з народом: відвідував хворих, надавав піклування про вдів і сиріт, викуповував з боргових в’язниць тих, хто там перебував . Все життя він присвятив народу і пастві своїй, а для себе не придбав нічого. А після його смерті знайшли ікону Божої Матері «Смоленська», яка за переказами була благословенням його батьків, зелений горщик для приготування їжі, та двадцять копійок грошей. Так що змушені були на похорон єпископа збирати кошти, щоб купити труну і все необхідне для його поховання.

Залишив і заповіт святитель Митрофан, яке коротко в своїх словах, але яке в той же час повчально: «Воздержно яждь, мало пий ― здрав будеши. Употреби труд, храни мерность ― богат будеши. Твори благо, бегай злаго ― спасен будеши» В цих словах криється глибокий сенс християнського життя.

Святителю отче наш Митрофане, моли Бога за нас!