Неділя про Страшний суд
В неділю про страшний суд 11.02.18 року в Свято-Покровському храмі с. Плішивець протоієрей Роман Височанський відслужив Божественну Літургію. Після читання Євангелія виголосив проповідь :
«В неділю про страшний суд читається Євангліє, яке ви добре знаєте і яке можна поділити на дві половини: в першій Господь указує на те, що заслужили ті які жили праведно, а в другій – ті, які жили неправедно. Для тих, що жили в беззаконні є оправдання «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі?»
В нас теж є таке оправдання- це коли ми не послужили ближньому та завжди коли бачили нужденного допомагали, але в нас є і насіння осудження та оправдання: «бачите, які ми достойні скільки всього зробили.» Але ж хіба оправдається перед Богом хтось з живих? Ні, ніхто. Ми повинні поступати як праведники нового і старого завіту які кажуть Богу : «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли?. Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли?. Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли?»
Говорять вони так бо для них це нормально служити недужому, спраглому, ув’язненому вони так жили, як люди.
В той момент коли ми ставимо свої труди собі в заслугу, Господь відразу відсікає наші труди, бо виявляється ми трудилися не тому, що так має бути, трудилися не Христа раді, а трудилися щоб було нам чим виправдовуватися та хизуватися.
Зробивши щось добре ми думаємо, що це ми все зробили, не залишаючи місця для думки, що все через нас робив Бог. Він і годував, і поїв, і одівав, і відвідував, і робив серце наше м’яким. Щоб ми, бачачи чужі немощі, розуміли, що ми самі немічні, як їм і нам Господь допомагає. І допомагає безоплатно.
Сьогодні згадуючи про Страшний суд ми згадуємо дві смерті. Перша смерть це тілесна, яка буде покаранням тілу, яке скільки всього зробило, його Господь вертає в землю звідки воно було взяте.
І друга смерть, яка відбудеться в той момент коли Господь скаже тим «хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.» Це вічна смерть, це життя без Бога де немає надії на Воскресіння, немає радості, де сморід і скрежет зубів, це там в аду. Для того, щоб цей ад душу не пік навчимо себе стояти перед Богом зі страхом, як перед Суддею праведним, неупередженим але і милостивим водночас, і будемо готуватися до посту просячи прощення один у одного знаючи що наступна неділя Прощена. Прощаючи самі і виправляючи все те що можемо виправити, бо входячи в Великий Піст можемо не дійти до Паски.
Просимо у всіх прощення і простимо всіх бо не знаємо по яку сторону стоїмо в даний час чи по праву чи по ліву, а може ми ще навіть не збиралися йти до Бога, але Господь нас погукає і відразу скаже: «Його навіть на Суд не пускайте він достойний своєї нагороди» Будемо шукати нагороди більшої за словом Божим: Царства Небесного і Правди Божої.”
А Феофан Затворник в сьогоднішній день, повчає нас такими словами: “Страшний суд! Суддя гряде на хмарах, оточений незліченною кількістю небесних сил безтілесних. Труби сповіщають по всіх кінцях землі і підіймають померлих. Повсталі полки полками йдуть на певне місце, до престолу Судді, наперед уже передчуваючи, який прозвучить в вухах їх вирок. Бо діяння кожного виявляться написаними на чолі єства їх, і самий вид їх буде відповідати справам і звичаям. Розподіл по праву і по ліву сторону здійсниться сам собою. Нарешті, все вже визначилося.
Настало глибоке мовчання. Ще мить – і чується рішучий вирок Судді – одним: «Прийдіть», іншим: «відіійдіть» (Матвія 25:34, 41).
Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Нехай буде милість Твоя, Господи, на нас! – але тоді пізно вже буде волати так. Тепер треба подбати змити з єства свого написані на ньому знаки, несприятливі для нас. Тоді ріки сліз готові б були ми вилити, щоб омитися; але це вже ні до чого не допоможе.
Заплачем тепер, якщо не річками сліз, то хоч струмками; якщо не струмками, хоч дощовими краплями; якщо і цього не знайдемо, розтрощивши в серці і, висповідавши гріхи свої Господу, вблагаємо Його пробачити нам їх, даючи обітницю не ображати Його більш порушенням Його заповідей, і ревнуючи потім вірно виконати таку обітницю.”