Неділя мироносиць
“Неутомимые жены! Сна не давали очам и веждам дремания, пока не обрели Возлюбленного! А мужи будто упираются ногами: идут на гроб, видят его пустым, и остаются в недоумении что бы это значило, потому что Самого не видали. Но значит ли это, что у них меньше было любви, чем у жен? Нет, тут была любовь рассуждающая, боящаяся ошибки по причине высокой цены любви и предмета ее. Когда и они увидели и осязали, тогда каждый из них не языком, подобно Фоме, а сердцем исповедал: «Господь мой и Бог мой», и уже ничто не могло разлучить их с Господом.
Мироносицы и апостолы – образ двух сторон нашей жизни: чувства и рассуждения. Без чувства жизнь не жизнь; без рассуждения – жизнь слепа, много истрачивается, а мало плода здравого дает. Надо сочетать то и другое. Чувство пусть идет вперед и возбуждает; рассуждение же пусть определяет время, место, способ, вообще бытовой строй того, что делать намекает сердце. Внутри сердце идет вперед, а на практике – рассуждение. Когда же чувства станут обученными в рассуждении добра и зла, тогда, может быть, можно будет положиться и на одно сердце; как из живого дерева сами собою идут отростки, цветы и плоды, так и из сердца начинает тогда возникать только добро, разумно влагающееся в течение жизни нашей.”
Святитель Феофан Затворник. Мысли на каждый день года
Третя седмиця після Пасхи, у православному богослужбовому Календарі названа «Тиждень Жон-Мироносиць» (тобто «Тиждень жінок, які принесли миро до гробу Господнього») та перераховані імена сімох жінок, відомих нам з євангельського оповідання, які і зараховуються традиційно до «мироносиць».
Це – Марія Магдалина, зцілена Ісусом Христом від страшної недуги;
Марія Клеопова, мати Якова Йосипа;
Саломія, дружина рибалки Зеведея і мати апостолів Якова та Іоанна Богослова;
Іоанна, дружина Худзи, урядника царя Ірода Антипа;
Марфа і Марія, сестри Лазаря, якого Ісус Христос воскресив з мертвих незадовго до Свого Входу в Єрусалим;
а також Сусанна, про яку нам нічого не відомо.
Євангелісти згадують і про «багатьох інших» жінок з Галілеї, які служили Ісусові і разом з Ним прийшли в Єрусалим на Його останню Пасху та їхніх імен не вказують.
Мироносиці-це прості жінки, які не відрізнялися ні знатністю, ні освітою, часто супроводжували Ісуса Христа і Його учнів в місіонерських подорожах, брали їх до себе, намагаючись допомогти всім тим, чим може допомогти турботлива господиня і мати. Без сумніву, вони ще менше, ніж апостоли (до Дня П’ятидесятниці), розуміли ціль пришестя і рятівних діянь Месії-Христа: для них Він був, в першу чергу, сином їх рано овдовілої подруги Марії, який обрав многотрудну і невдячну стезю мандрівного вчителя . Але вони перевершували апостолів своєю любов’ю і вірністю. Згадаймо, що майбутні стовпи Церкви, зі страху розбіглися з Гефсиманського саду і не супроводжували Його до Голгофи. Лише один юний апостол Іоанн перебував ніг Хреста, не піклуючись про власну безпеку. “18. Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові.” – напише він пізніше (1 Послання Іоанна 4:18).
Стоячи біля Лобного місця і дивлячись на страшні муки Розп’ятого, жінки-мироносиці втішали нещасну Матір, а потім проводили скромну похоронну процесію до гробу (Матвій 27:61).
Як і всі, вони були змушені дотримуватися святкового суботнього спокою і не могли дочекатися, коли ж можна буде віддати останню шану любові – помазати запашним миром понівечене тіло сина їх вбитої горем подруги, довершуючи тим самим справу спішного поховання напередодні єврейської Великодня.
З цими пахощами вони і відправилися рано до Гробу, ще не знаючи, що їх чекає там велика нагорода – першими почути від ангелів про Воскресіння Спасителя і сповістити цю неймовірну радість апостолам (Лука 24: 22-23).
Це – нагорода за любов і вірність, вище яких немає нічого на світі. День Жінок-Мироносиць ми називаємо і святом Жінки-Християнки.
Сьогодні Церква прославляє ще двох «таємних учнів» Ісуса Христа Йосипа Аримафейского і Никодима, знатних і багатих іудеїв, які не побоялися випросити у Понтія Пілата дозволу з честю поховати Розп’ятого. Йосип домігся видачі йому тіла Ісуса і поховав Його в новій гробниці.
Потім Йосип із Аріматеї, що був учень Ісуса, але потайний, бо боявся юдеїв, став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове.
Прибув також і Никодим, що давніше приходив вночі до Ісуса, і смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто.
Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв.
На тім місці, де Він був розп’ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав.
Тож отут, з-за юдейського дня Приготовлення вони поклали Ісуса, бо поблизу був гріб.
(Від Івана 19:38-42)).
22 квітня 2018 року в Свято-Покровському храмі с. Плішивець архімандрит Венидикт(Малета) в співслужінні протоієрея Романа Височанського звершили Божественну Літургію. По закінченні настоятель виголосив проповідь та привітав жінок зі святом.