” Избра́нный от лет дре́вних быти Предте́чею” Божественна Літургія 11 вересня 2018 року
Радуйся, за истину во главу усеченный; радуйся, яко тело твое от учеников твоих честне погребеся.
Преподобний Феодор Студит в “Похвальному слові на усікновення священної глави великого Хрестителя Христового і Предтечі” ублажаючи сьогодні шанованого святого захоплено говорить:
“…ныне Иоанн Предтеча, за истину усеченный в главу, ублажается, нечестивый же Ирод, осмеиваемый, поругаем бывает. Ныне Иоанн Предтеча на языках всех людей почитается через повествование об обличении, безумный же Ирод безславится, обличаемый в прелюбодеянии всяким боящимся Господа. Ныне глава Иоанна Предтечи на блюде предлагается в священную жертву, а блудница Иродиада против воли вечно обличается. Ныне кровь Иоанна Предтечи за охранение божественнаго закона проливается, а противник Предтечи, ради противоположнаго дела, законно торжествует. Ныне Иоанн Предтеча ради дерзновения перед Иродом за правду умерщвляется, и цари земные, вразумленные, не разводятся с своими супругами, а разводящихся наказывают. Ныне Иоанн Предтеча поднимает знамение на земле и проповедует, что всякий человек должен довольствоваться своею женою и дальше ея не ходить. Ныне Иоанн Предтеча во ад нисходит, и умершие слышат неизглаголанную радостную весть о Христовом пришествии. Ныне небеса радуются Иоанну Предтече, обезглавленному за правду Божию, люди же на земле воспевают ему празднственныя песни, – и мне кажется, что великий Предтеча Господень с неба взирает на нас и, как песнопевцев его, наделяет божественными дарованиями. Среди пророков он, как утренняя звезда проносящаяся и освещающая; среди апостолов, – как солнце среди солнц, ранее и более других светящее: среди мучеников, – как небо, разнообразно украшенное звездами чудес; среди праведников, – как кедр ливанский, многими ветвями добродетели покрытый. Ныне он возвещает радость вселенной. Ибо если многие в праздник рождения его радуются, по Писанию, то справедливо, чтобы и в праздник его кончины ту же радость имели, которую воспеть удостоились мы, – и священники, и отшельники, и монахи и мирские люди, так как всем память об этой кончине приносит ликование, особенно же нам, насельникам этой священной его обители. О, если бы мы более усердно прибегали к его молитвам, во Христе Иисусе Господе нашем, Которому слава и сила, со Отцем и всесвятым и животворящим Духом, ныне и присно, и в безконечные веки веков. Аминь.” Джерело: “Творения преподобнаго отца нашего и исповедника Феодора Студита в русском переводе.” Том другий – СПб.: Видавництво С.-Петербургсьої Духовної Академії, 1908. – С. 129-136.
09 вересня 2018 року Божественну літургію в Покровському храмі с. Плішивець настоятель Свято-Покровського скита Мгарського монастиря архімандрит Венидикт(Малета) в співслужінні протоієрея Романа Височанського. Після читання Апостола Гал.5:11–21 та Євангелія Мк.7:5–16 настоятель храму протоієрей Роман Височанський виголосив проповідь.
Шануючи пам’ять того, хто все своє життя провів у пості, проповідував піст та покаяння і в день усікновення його чесної глави Церква встановила тримати строгий піст звернемо очі свої на слова Феофана Затворника,який так тлумачить сьогоднішнє Євангеліє: “Ніщо, що входить в людину ззовні, не може осквернити його; але що ж із неї виходить, те людину опоганює »(Мк.7: 15). Це місце і подібні йому, наприклад .: «брашно… нас не поставляет пред Богом» (1Кор.8: 8) – виставляють зазвичай нелюбітелі посту, вважаючи, що цим вони досить виправдовують своє непощення, за статутом і порядком Церкви. Наскільки задовільно це виправдання, кожному вірному Церкві Христовій відомо. При постуванні постановлено утримуватися від деяких страв не тому, що вони скверні, а тому, що цим утриманням зручніше досягається потоншення плоті, необхідне для внутрішнього поступу. Такий сенс закону посту настільки суттєвий, що вважаючих будь-яку їжу скверною зараховуються до єретиків.
Неблаговолітелям до посту не на цьому треба б наполягати, а на тому, що пост не обов’язковий, хоч він точно є засіб до подолання гріховних позивів і прагнень плоті. Але це такий пункт, на якому їм встояти ніяк не можна. Якщо поступ внутрішній обов’язковий, то обов’язковий і засіб до того, що вважається необхідним, а саме піст.
Совість і каже це всякому. Для заспокоєння її твердять: я іншим способом відшкодую упущення посту; або: мені піст шкідливий; або я попостую, коли захочу, а не у встановлені пости. Але перше вибачення недоречне, тому що ще ніхто не спромігся крім посту впоратися зі своєю плоттю і як слід встановлювати своє внутрішнє. Останнє також недоречно, тому що Церква – одне тіло і відособлюватись в ній від інших противне її облаштуванню; видалити себе від загальних чинів Церкви можна тільки виходом з неї, а поки хто член її, той не може так говорити і того вимагати. Друге виправдання має тінь правости. І точно, в обмеженнях посту знімається зобов’язання його з тих, на яких пісне діє руйнівно, тому що піст встановлений щоб не тіло вбивати, а пристрасті умертвляти. Але якщо перерахувати таких сумлінно, то виявиться що їх так небагато, що і в рахунок їх нічого ставити.
Залишиться один резон – небажання. Проти цього сперечатися нема чого. І в рай не візьмуть проти волі; ось тільки коли засудять в пекло – хочеш не хочеш, а йди; схоплять і кинуть туди.” МЫСЛИ СВТ. ФЕОФАНА ЗАТВОРНИКА.”