День пам’яті святителя Спиридона Триміфунтського
25 грудня 2018 року Свята Церква вшановує пам’ять святителя Спиридона Триміфунтського. Цього дня в Свято-Покровському храмі с.Плішивець Божественну Літургію відслужив протоієрей Роман Височанський.
Після читання Євангелія Мк. VIII:22-26 (зач. 34), Лк. VI:17-23 (зач. 24).протоієрей Роман Височанський виголосив проповідь в якій розповів коротко житіє Святителя Спиридона Триміфунтського, та сказав що в нашому храмі є дві ікони святителя.
Житіє святого отця нашого Спиридона Триміфунтського в викладенні Святителя Димитрія Ростовського.
Батьківщиною дивного Спиридона був острів Кіпр. Син простих батьків і сам простодушний, смиренний і доброчесний, він з дитинства був пастирем овець, а коли виріс, поєднався законним шлюбом і мав дітей. Він вів чисте і богоугодне життя, наслідуючи – Давида в лагідності, Якова – в сердечній простоті і Авраама – в любові до мандрівників. Проживши кілька років у шлюбі, дружина його померла, і він ще ревніше і старанніше став служити Богу добрими справами, витрачаючи весь свій статок на прийняття мандрівників і допомогу жебракам; цим він, живучи в миру, так угодив Богові, що удостоївся від Нього дару чудотворіння: він зціляв невиліковні хвороби і одним словом виганяв бісів. За це Спиридон був поставлений єпископом міста Триміфунта за царювання імператора Костянтина Великого і його сина Констанція. І на єпископській кафедрі він продовжував творити великі і дивні чудеса.
Одного разу на о. Кіпрі було бездощів’я і страшна посуха, за якою настав голод, а за голодом мор, і безліч людей загинуло від цього голоду. Небо зачинилось, і потрібен був другий Ілля, або подібний до нього, який би відкрив небо своєю молитвою (3 Цар., Гл.17): таким виявився святий Спиридон, який, бачачи лихо, що спіткало народ, і по-батьківськи жаліючи тих, хто гине від голоду, звернувся з посиленою молитвою до Бога, і негайно небо вкрилося з усіх боків хмарами і пролився рясний дощ на землю, і не припинявся кілька днів; святий помолився знову, і перестав дощ. Земля рясно напоєна вологою і дала рясні плоди: дали багатий урожай ниви, вкрилися плодами сади і виноградники і, після голоду, був у всьому великий достаток, по молитвах угодника Божого Спиридона. Але через кілька років за гріхи людські, знову спіткав країну ту голод, і багаті хліботорговці раділи дорожнечі, маючи хліб, зібраний за кілька врожайних років, і, відкривши свої житниці, почали продавати його за високими цінами. Був тоді в Триміфунті один хліботорговець, який страждав ненаситною жадобою до грошей і ненаситною пристрастю до насолод. Закупивши в різних місцях безліч хліба і привізши його на кораблях до Триміфунта, він не захотів, проте, продавати його за тією ціною, яка в той час була в місті, але зсипав його в комори, щоб дочекатися посилення голоду і тоді, продавши дорожче, отримати більший прибуток. Коли голод став майже загальним і посилювався з дня на день, він став продавати свій хліб за найдорожчою ціною. І ось, прийшов до нього один бідний чоловік і, принижено кланяючись, зі сльозами благав його зробити милість – подати трохи хліба, щоб йому, бідному, не вмерти з голоду разом з дружиною і дітьми. Але немилосердний і жадібний багач не захотів зробити милість жебракові і сказав:”Іди, принеси гроші, і в тебе буде все, що тільки купиш.” Бідняк, знемагаючи від голоду, пішов до святого Спиридона і, з плачем, повідав йому про свою бідність і про безсердечності багатого.
– Не плач, – сказав йому святий, – йди додому, бо Дух Святий говорить мені, що завтра твій дім буде наповнений хлібом, а багатий буде благати тебе і віддавати тобі хліб даром.
Бідний зітхнув і пішов додому. Ледве настала ніч, як, за велінням Божим, пішов сильний дощ, яким підмило житниці немилосердного грошолюба, і водою віднесло весь його хліб. Хліботорговець з своїми домашніми бігав по всьому місту і благав всіх допомогти йому і не дати йому з багатія зробитися жебраком, а тим часом бідні люди, бачачи хліб, рознесений потоками по дорогах, почали підбирати його. Набрав собі з надлишком хліба і той бідняк, який вчора просив його у багатія. Бачачи над собою явне покарання Боже, багач став благати бідного брати у нього задарма стільки хліба, скільки він забажає.
Так Бог покарав багатого за немилосердя і, за пророцтвом святого, позбавив бідного від злиднів і голоду.
Один відомий святому землероб прийшов до того ж самого багатія під час того ж голоду з проханням дати йому в борг хліба на прокорм і обіцяв з лихвою повернути дане йому, коли настануть жнива. У багатія, крім розмитих дощем, були ще й інші житниці, повні хліба; але він, недостатньо навчений першою своєю втратою і не вилікувавшись від скупості, – і до цього бідняка виявився таким же немилосердним, так що не хотів навіть і слухати його.
– Без грошей, – сказав він, – ти не отримаєш від мене жодного зерна.
Тоді бідний хлібороб заплакав і пішов до святителя Божого Спиридона, якому і розповів про свою біду. Святитель втішив його і відпустив додому, а на ранок сам прийшов до нього і приніс цілу купу золота (звідки взяв він золото, – про це мова після). Він віддав це золото хліборобові і сказав:
– Віднеси, брат, це золото тому торговцеві хлібом і віддай його в заставу, а торговець нехай дасть тобі стільки хліба в борг, скільки тобі зараз потрібно для прожитку; коли ж настане урожай і у тебе буде надлишок хліба, ти викупи цю заставу і принеси його знову до мене.
Бідний землероб узяв з рук святительських золото і поспішно пішов до багатого. Корисливий багач зрадів золоту і негайно ж відпустив бідному хліба, скільки йому було потрібно. Потім голод минув, був хороший урожай, і, після жнив, хлібороб той віддав з лихвою багатієві взятий хліб і, взявши від нього назад заставу, відніс її з вдячністю до святого Спиридона. Святий взяв золото і попрямував до свого саду, захопивши з собою і хлібороба.
– Підемо, – сказав він, – зі мною, брат, і разом віддамо це Тому, Хто так щедро дав нам у позику.
Увійшовши в сад, він поклав золото біля огорожі, звів очі до неба і вигукнув:
– Господи мій, Ісусе Христе, шо Своєю волею все створюєш і втілюєш! Ти, колись Мойсеїв жезл на очах у царя Єгипетського перетворив в змія (Ісх.7: 10), – повели і це золото, раніше перетворене Тобою з тварини, знову прийняти первісний вид свій: тоді і ця людина дізнається, яке піклування маєш ти про нас і самою справою навчиться того, що сказано в Св. Писанні, – що «Господь творить все, що хоче» (Пс.134: 6)!
Коли він так молився, шматок золота раптом заворушився і звернувся в змію, яка стала звиватися і повзати. Таким чином, спочатку змія, по молитві святого, перетворилася на золото, а потім золото знову стало змією. При вигляді цього чуда, хлібороб затріпотів від страху, упав на землю і називав себе негідним наданого йому чудесного благодіяння. Потім змія заповзла у свою нору, а хлібороб, повний подяки, повернувся до себе додому і дивувався величі чуда, сотвореного Богом за молитвами святого.
Один доброчесний чоловік, друг святого, через заздрощі злих людей, був обвинувачений перед міським суддею і ув’язнений, а потім і засуджений на смерть без будь-якої провини. Дізнавшись про це, блаженний Спиридон пішов позбавити друга від незаслуженої кари. У той час в країні була повінь і струмок, який був на шляху святого, переповнився водою, вийшов з берегів і став неперехідним. Чудотворець пригадав, як Ісус Навин з ковчегом посуху перейшов коли розлився Йордан (Ііс.Нав.3: 14-17), і, віруючи у всемогутність Божу, наказав потоку, як слузі:
– Стань! так велить тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти і врятований був муж, заради якого я поспішаю.
Як скінчив він говорити це, негайно потік зупинився в своїй течії і відкрив сухий шлях – не тільки для святого, але і для всіх, що йшли разом з ним. Свідки чуда поспішили до судді і розповіли йому про наближення святого і про те, що зробив він на шляху, і суддя відразу ж звільнив засудженого і повернув його святому неушкодженим.
Провидів також преподобний і таємні гріхи людські. Так, одного разу, коли він відпочивав від шляху у одного гостинного чоловіка, жінка, що перебувала в незаконному співжитті з ним, побажала умити за тамтешнім звичаєм, ноги святому. Але він, знаючи її гріх, сказав їй, щоб вона до нього не торкалася. І це він сказав не тому, що зневажав грішницю і відкидав її: хіба може зневажати грішників учень Господа, що їв і пив з митарями і грішниками? (Мф.9: 11) Ні, він хотів примусити жінку пригадати про свої гріхи і засоромитися своїх нечистих помислів і справ. І коли та жінка наполегливо намагалася доторкнутися до ніг святого і умити їх, тоді святий, бажаючи позбавити її від смерті, викрив її з любов’ю і лагідністю, нагадав їй про її гріхи і спонукав її покаятися. Жінка дивувалася і жахалася тому, що самі, очевидні, але таємні діяння і помисли її не приховані від прозорливих очей чоловіка Божого. Сором охопив її і з скорботним серцем впала вона до ніг святого і обмивала їх уже не тільки водою, а сльозами, і сама відкрито зізналася в тих гріхах, в яких була викрита. Вона вчинила так само, як колись блудниця, згадувана в Євангелії, а святий, наслідуючи Господа, милостиво сказав їй: Лук. 7:48 – «Прощаються тобі гріхи», і ще: «Оце одужав; Не гріши ж уже більше»(Иоан.5: 14). І з того часу жінка та абсолютно виправилася і для багатьох стала добрим прикладом.
До цих пір йшлося тільки про чудеса, які здійснив святий Спиридон при житті; тепер маємо сказати і про ревність його за віру православну.
У царювання Костянтина Великого, першого імператора-християнина, в 325 році після Р. Хр., В Нікеї зібрався 1-й Вселенський собор, для скинення єретика Арія, який несправедливо називав Сина Божого творінням, а не Творцем всього, і для сповідання Його Єдиносущності з Богом Отцем. Арія в його богохульстві підтримували єпископи значних тоді церков: Євсевій Никомидійський, Маріс Халкидонський, Феогній Нікейський та ін. Поборниками ж православ’я були прикрашені життям і вченням мужі: могутнім посеред святих був Олександр, який в той час був ще пресвітером і разом заступником святого Митрофана, патріарха Царгородського, який перебував на одрі хвороби і тому не був на соборі, і славний Афанасій , який ще не був прикрашений і пресвітерським саном і проходив дияконське служіння в церкві олександрійській; ці двоє порушували в єретиків особливе обурення і заздрість саме тим, що багатьох перевершували в урозумінні істин віри, не будучи ще вшановані єпископською честю; з ними разом був і святий Спиридон, і мешкала в ньому благодать, що була кориснішою і сильнішою в справі умовляння єретиків, ніж промови інших, їх докази і красномовство. З дозволу царя, на соборі були присутні і грецькі мудреці, що називалися перипатетиками; наймудріший з них виступив на допомогу Арію і пишався своєю особливо мистецькою промовою, намагаючись висміяти вчення православних. Блаженний Спиридон, чоловік невчений, знав тільки Ісуса Христа, «Того розп’ятого» (1 кор.2: 2), просив отців дозволити йому вступити в змагання з цим мудрецем, але святі отці, знаючи, що він людина проста, зовсім незнайомий з грецькою мудрістю, забороняли йому це. Однак, святий Спиридон, знаючи яку силу має премудрість від Бога і як немічна перед нею мудрість людська, звернувся до мудреця і сказав:
– Філософ! В ім’я Ісуса Христа, вислухай, що я тобі скажу.
Коли ж філософ погодився вислухати його, святий почав розмовляти.
– Один є Бог, – сказав він, – що створив небо і землю і створив із землі людину і який влаштував все інше, видиме і невидиме, Словом Своїм і Духом; і ми віруємо, що Слово це є Син Божий і Бог, Який змилосердився над нами заблудлими, народився від Діви, жив з людьми, постраждав і помер заради нашого спасіння і воскрес, і з Собою совоскресив весь рід людський; ми очікуємо, що Він же прийде судити всіх нас праведним судом і кожному воздасть за ділами його; віруємо, що Він одної сутності з Отцем, що рівної з Ним влади і честі … Так сповідуємо ми і не намагаємося досліджувати ці таємниці допитливим розумом, і ти – не наважуйся досліджувати, як все це може бути, бо таємниці ці вище твого розуму і далеко перевищують всяке людське знання.
Потім, трохи помовчавши, святий запитав:
– Чи не так і тобі все це представляється, філософ?
Але філософ мовчав, ніби йому ніколи не доводилося змагатися. Він не міг нічого сказати проти слів святого, в яких була видна якась Божественна сила, на виконання сказаного в Св. Письмі: «Бо Царство Боже не в слові, а в силі» (1 Кор.4: 20).
Нарешті, він сказав:
– І я думаю, що все дійсно так, як кажеш ти.
Тоді старець сказав:
– Отже, йди і прийми сторону святої віри.
Філософ, звернувшись до своїх друзів і учням, заявив:
– Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися відбивав все, що мені представляли. Але коли, замість доказів від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, – докази безсилі проти неї, тому що людина не може противитися Богові. Якщо хто-небудь з вас може мислити так само, як я, та увірував у Христа разом зі мною, хай іде за цим старцем, устами якого говорив Сам Бог.
І філософ, прийнявши православну християнську віру, радів, що був переможений в змаганні святим на свою ж власну користь. Раділи і всі православні, а єретики зазнали великого сорому.
Після закінчення собору, після засудження і відлучення Арія, розійшлися по домівках. В цей час померла дочка святого Спиридона Ірина; час своєї квітучої юності вона в чистому дівоцтві провела так, що удостоїлася Царства Небесного. Тим часом до святого прийшла одна жінка і, з плачем, розповіла, що вона віддала його дочці Ірині деякі золоті прикраси для збереження, а так як та незабаром померла, то віддане пропало безвісти. Спиридон шукав по всьому будинку, чи не заховані чи де прикраси, але не знайшов їх. Зворушений сльозами жінки, святий Спиридон разом з своїми домашніми підійшов до труни дочки своєї і, звертаючись до неї, як до живої, вигукнув:
– Дочка моя Ірина! Де знаходяться прикраси, ввірені тобі на зберігання?
Ірина, як би прокинувшись від міцного сну, відповідала:
– Пане мій! Я сховала їх в цьому місці будинку.
І вона вказала місце.
Тоді святий сказав їй:
– Тепер спи, дочка моя, поки не збудить тебе Господь всіх під час загального воскресіння.
На всіх присутніх, що побачили таке диво, напав страх. А святий знайшов в зазначеному померлою місці заховане і віддав тій жінці.
По смерті Костянтина Великого, імперія його була поділена на дві частини. Східна половина дісталася старшому синові його Констанцію. Перебуваючи в Антіохії, Констанцій впав у тяжку хворобу, яку лікарі не могли зцілити. Тоді цар залишив лікарів і звернувся до Всемогутнього цілителя душ і тілес – Бога, з посиленим молитвам про своє зцілення. І ось у видінні вночі імператор побачив Ангела, який показав йому цілий сонм єпископів і серед них особливо – двох, які, мабуть, були вождями і начальниками інших; Ангел повідав при цьому цареві, що тільки ці двоє можуть зцілити його хворобу. Прокинувшись і розмірковуючи про побачене, він не міг здогадатися, хто були бачені ним два єпископи: імена і рід їх залишилися йому невідомими, а один з них тоді, крім того, не був ще і єпископом.
Довгий час цар був в подиві і, нарешті, за чиєїсь доброї поради зібрав до себе єпископів з усіх навколишніх міст і шукав між ними бачених ним в видінні двох, але не знайшов. Тоді він зібрав єпископів вдруге і тепер уже в більшій кількості і з більш віддалених областей, а й серед них не знайшов бачених ним. Нарешті, він звелів зібратися до нього єпископам всієї його імперії. Царський наказ, краще сказати, прохання досягло і острова Кіпру та міста Триміфунта, де єпископом був святий Спиридон, якому все вже було відкрито Богом щодо царя. Негайно ж святий Спиридон відправився до імператора, взявши з собою учня свого Тріфіллія, разом з яким він явився царю в видінні і який в той час, як сказано було, не був ще єпископом. Прибувши в Антіохію, вони пішли до палацу до царя. Спиридон був одягнений в бідний одяг і мав в руках фініковий посох, на голові – митру, а на грудях у нього привішений був глиняний сосуд, як це було звичай для мешканців Єрусалиму, які носили звичайно в цій посудині єлей від святого Хреста. Коли святий в такому вигляді входив до палацу, один з палацових служителів, визнав його за жебрака, посміявся над ним і, не дозволяючи йому увійти, вдарив його по щоці; але преподобний, за своєю незлобливістю і пам’ятаючи слова Господа (Мф.5: 39), підставив йому іншу щоку; служитель зрозумів, що перед ним стоїть єпископ і, усвідомивши свій гріх, смиренно просив у нього вибачення, яке і отримав.
Тільки-но святий увійшов до царя, останній одразу впізнав його, так як в такому саме образі він з’явився цареві в видінні. Констанцій встав, підійшов до святого і вклонився йому, зі сльозами просячи його молитов до Бога і благаючи за лікування своєї хвороби. Лише тільки святий доторкнувся до голови царя, останній негайно ж видужав і надзвичайно радів своєму зціленню, отриманому за молитвами святого. Цар надав йому великі почесті і в радістю провів з ним весь той день, виявляючи велику повагу до свого доброго лікаря.
Тріфіллій тим часом був вкрай вражений всією царською пишністю, красою палацу, безліччю вельмож, що стоять перед царем, що сидить на троні, – причому все мало чудовий вид і блищало золотом, – і майстерністю слуг, одягнених у світлий одяг. Спиридон сказав йому:
– Чому ти так дивуєшся, брат? Невже царська велич і слава роблять царя більш праведним, ніж інші? Хіба цар не вмирає так само, як і останній жебрак, і не віддається на поховання? Чи не постане він однаково з іншими на Страшному Судді? Навіщо тому, що руйнується, ти віддаєш перевагу і дивуєшся нікчемності, коли маєш перш за все шукати того, що є нематеріальним і вічним, і любити нетлінну небесну славу?
Багато повчав преподобний і самого царя, щоб пам’ятав про благодіяння Боже і сам був би благим до підданих, милосердним до тих, хто грішать, прихильним до благаючих про що-небудь, щедрим до тих, хто просить і всім був би батьком – люблячим і добрим, бо хто панує не так, той повинен бути названий не царем, а скоріше мучителем. На закінчення святий заповідав царю суворо тримати і зберігати правила благочестя, аж ніяк не приймаючи нічого противного Церкві Божій.
Цар хотів подякувати святому за своє зцілення, за його молитвами, і пропонував йому безліч золота, але він відмовлявся прийняти, кажучи:
– Недобре, цар, платити ненавистю за любов, бо те, що я зробив для тебе, є любов: справді, залишити будинок, перепливти такий простір морем, перенести люті холоди і вітри – хіба це не любов? І за все це мені взяти в відплату золото, яке є причиною всякого зла і так легко губить всяку правду?
Так говорив святий, не бажаючи брати нічого, і тільки самими посиленими проханнями царя був переконаний – але тільки прийняти від царя золото, а не тримати його у себе, бо одразу ж роздав все отримане тим, що просять.
Крім того, згідно з умовлянням цього святого, імператор Констанцій звільнив від податей священиків, дияконів і всіх кліриків і служителів церковних, розсудивши, що непристойно служителям Царя Безсмертного платити данину царю смертному. Розлучившись з царем і повертаючись до себе, святий був прийнятий на дорозі одним христолюбцем в будинок. Тут до нього прийшла одна жінка-язичниця, що не вміла говорити по-грецьки. Вона принесла на руках свого мертвого сина і, гірко плачучи, поклала його біля ніг святого. Ніхто не знав її мови, але самі сльози її ясно свідчили про те, що вона благає святого воскресити її мертву дитину. Але святий, уникаючи марної слави, спочатку відмовлявся зробити це чудо; і все-таки, за своїм милосердям, був переможений гіркими риданнями матері і запитав свого диякона Артемідота:
– Що нам зробити, брат?
– Навіщо ти питаєш мене, отче, відповідав диякон: що інше зробити тобі, якщо не закликати Христа – Подавця життя, Який дуже багато разів виконував твої молитви? Якщо ти зцілив царя, то невже відкинеш жебраків і убогих?
Ще більш спонукуваний цією доброю порадою до милосердя, святитель просльозився і, схиливши коліна, звернувся до Господа з теплою молитвою. І Господь, що через Іллю і Єлисея повернув життя синам вдови сарептської і соманітянини (3 Цар.17: 21; 4 Цар.4: 35), почув і молитву Спиридона і повернув дух життя язичницькому немовляті, яке, оживши, негайно ж заплакало. Мати, побачивши своє дитя живим, від радості впала мертвою: не тільки сильна хвороба і сердечна печаль умертвляють людей, але іноді теж саме робить і надмірна радість. Отже, жінка та померла від радості, а глядачів її смерть ввела, – після несподіваної радості, з нагоди воскресіння немовляти, – в несподівану печаль і сльози. Тоді святий знову запитав диякона:
– Що нам робити?
Диякон повторив свою колишню пораду, і святий знову вдався до молитви. Звівши очі до неба і вознісши ум до Бога, він молився Вдихаючому дух життя в мертвих і Змінюючому все єдиним бажанням Своїм. Потім він сказав до померлої, що лежала на землі:
– Воскресни і встань на ноги!
І вона встала, як прокинулася від сну, і взяла свого живого сина на руки.
Святий заборонив жінці і всім присутнім там розповідати про чудо кому б то не було; але диякон Артемідот, після кончини святого, не бажаючи промовчати про велич і силу Божу, явлені через великого угодника Божого Спиридона, повідав віруючим про всі події.
Коли святий повернувся додому, до нього прийшов один чоловік, який бажав купити з його стада сто кіз. Святий велів йому залишити встановлену ціну і потім взяти куплене. Але він залишив вартість дев’яноста дев’яти кіз і приховав вартість однієї, думаючи, що це не буде відомо святому, який, за своєю сердечною простотою, зовсім далекий був будь-яких життєвих турбот. Коли обидва вони перебували в загоні для худоби, святий велів покупцеві взяти стільки кіз, за скільки він сплатив, і покупець, відокремивши сто кіз, вигнав їх за огорожу. Але одна з них, як розумна і добра раба, знаючи, що вона не була продана своїм паном, скоро повернулася і знову вбігла в огорожу. Покупець знову взяв її і потягнув за собою, але вона вирвалася і знову прибігла в загін. Таким чином до трьох разів виривалася вона у нього з рук і вдавалася до огорожі, а він силою вів її, і, нарешті, звалив її на плечі і поніс до себе, причому вона голосно мекала, буцала його рогами в голову, билася і виривалася, так що всі хто бачив це дивувалися. Тоді святий Спиридон, зрозумівши, в чому справа і не бажаючи в той же час при всіх викрити нечесного покупця, сказав йому тихо:
– Дивись, мій сину, мабуть, недаремно тварина це так робить, не бажаючи бути відведеною до тебе: чи не приховав ти належної ціни за неї? Чи не тому вона і виривається у тебе з рук і біжить до огорожі?
Покупець засоромився, відкрив свій гріх і просив вибачення, а потім віддав гроші і взяв козу, – і вона сама лагідно й сумирно пішла в будинок того чоловіка, що купив її, попереду свого нового господаря.
На острові Кіпрі було одне село, що називалося Фрієра. Прийшовши туди по одній справі, святий Спиридон увійшов до церкви і наказав одному бувшому там, диякону,сотворити коротку молитву: святий втомився від довгого шляху тим більше, що тоді був час жнив і стояла сильна спека. Але диякон почав повільно виконувати наказане йому і навмисне розтягував молитву, як би з якоюсь гордістю вимовляв вигуки і співав, і явно хвалився своїм голосом. Гнівно глянув на нього святий, хоча і добрий був від природи та, осуджуючи його, сказав: «Замовкни»! І негайно ж диякон онімів: він позбувся не тільки голосу, але і самого дару слова, і стояв, як абсолютно не знаючий мови. На всіх присутніх напав страх. Звістка про те, що трапилося швидко рознеслася по всьому селищу, і всі жителі збіглися подивитися на чудо і прийшли в жах. Диякон впав до ніг святого, знаками благаючи розв’язати йому язика, а разом з ним благали про те ж єпископа друзі і родичі диякона. Але не відразу святий зійшов на прохання, бо суворий був він до гордих і пихатих, і, нарешті, простив винного, повернув йому мову і дар слова; при цьому він, однак же, залишив на ньому слід покарання, не повернувши його мові повної ясності, і на все життя залишив його слабоголосим, недорікуватим і заїкуватим, щоб він не пишався своїм голосом і не хвалився виразністю мови.
Одного разу святий Спиридон увійшов в своєму місті в церкву на вечірню. Сталося так, що в церкві не було нікого, крім церковнослужителів. Але, не дивлячись на те, він велів запалити безліч свічок і лампад і сам став перед вівтарем в духовному розчуленні. І коли він в належний час виголосив: «Мир всім!» – і не було народу, який би на виголошене святителем благожелання миру міг дати звичайну відповідь, та раптово почулося зверху безліч голосів, які виголосили: «І духові твоєму». Хор цей був великий і стрункий і солодкоголосіший всякого співу людського. Диякон, який вимовляв єктенії, прийшов в жах, чуючи після кожної єктенії якийсь дивний спів зверху: «Господи, помилуй!». Спів цей був почутий навіть тими, що перебували далеко від церкви, з яких багато поспішно пішли на нього, і, в міру того, як вони наближалися до церкви, дивний спів все більш і більш наповнював їх слух і тішив серця. Але коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім святителя з небагатьма церковними служителями і не чули вже більш небесного співу, від чого дивувались дивом великим.
В інший час, коли святий також стояв в церкві на вечірньому співі, в лампаді не вистачило єлею і вогонь став уже гаснути. Святий сумував, боячись, що, коли згасне лампада, перерветься і церковний спів, і не буде, таким чином, виконано звичайне церковне правило. Але Бог, виконуючий бажання тих, що бояться Його, повелів лампаді переповнитись єлеєм через край, як колись посудині вдови за днів пророка Єлисея (4Цар.4: 2-6). Служителі церковні принесли посудини, підставили їх під лампаду і наповнили їх чудесно єлеєм. Цей речовий доказ явно служив вказівкою на безмірну благодать Божу, якою був сповнений святий Спиридон і напуваєме ним його словесне стадо.
На о. Кіпрі є місто Кирина. Одного разу сюди прибув з Триміфунта святий Спиридон у своїх справах разом з учнем своїм, Тріфілліем, який був тоді вже єпископом Левкусійскім, на о. Кіпрі. Коли вони переходили через гору Пентадактіл і знаходилися на місці, званому Парімна (відрізняється красою і багатою рослинністю), то Тріфіллій спокусився цим місцем і побажав і сам, для своєї церкви, придбати якийсь маєток в цій місцевості. Довго він роздумував про це про себе; але думки його не затаїлися від прозорливих духовних очей великого отця, який сказав йому:
– Навіщо, Тріфіллій, ти постійно думаєш про суєтне і бажаєш маєтків і садів, які насправді не мають ніякої ціни і тільки здаються чимось суттєвим, і своєю примарною цінністю збуджують в серцях людей бажання володіти ними? Наш скарб невід’ємний – на небесах (1Пет.1: 4), у нас є храмина нерукотворна (2Кор.5: 4), – до них прагни і ними заздалегідь (через богомислення) насолоджуйся: вони не можуть переходити з одного стану в інший, і хто одного разу стане володарем їх, той отримує спадщину, якої вже ніколи не позбудеться.
Ці слова принесли Тріфіллію велику користь, і згодом він своїм істинно християнським життям досяг того, що став обраною посудиною Христовою, подібно Апостолу Павлу, і сподобився незліченних дарувань від Бога.
Так святий Спиридон, сам будучи доброчесним, направляв до чеснот і інших, і тим, хто наслідував його умовлянням і повчанням, вони служили на користь, а тим хто відкидав їх постигав худий кінець, як це видно з наступного.
Один купець, житель того ж Триміфунта, відплив в чужу країну торгувати і пробув там дванадцять місяців. У цей час дружина його впала в перелюб і зачала. Повернувшись додому, купець побачив дружину свою, що завагітніла і зрозумів, що вона без нього перелюбствувала. Він прийшов в лють, став бити її і, не бажаючи з нею жити, гнав її зі свого будинку, а потім пішов і розповів про все святителю Божому Спиридону і просив у нього поради. Святитель, нарікаючи душевно про гріх жінки і про велику скорботу чоловіка, закликав дружину і, не питаючи її, чи дійсно вона згрішила, так як про гріх свідчила сама вагітність її і плід, зачатий нею від беззаконня, прямо сказав їй:
– Навіщо осквернила ти ложе чоловіка свого і збезчестила його будинок?
Але жінка, втративши всякий сором, наважилася явно збрехати, що вона зачала не від кого іншого, а саме від чоловіка. Присутні стали гніватися на неї ще більш за цю брехню, ніж за саме перелюбство, і говорили їй:
– Як же ти говориш, що зачала від чоловіка, коли його дванадцять місяців не було вдома? Хіба може зачатий плід дванадцять місяців і навіть більше залишатися в лоні?
Але вона стояла на своєму і стверджувала, що зачате нею чекало повернення свого батька, щоб народитися при ньому. Відстоюючи цю та подібну брехню і сперечаючись з усіма, вона підняла шум і кричала, що її оббріхують і образили. Тоді святий Спиридон, бажаючи довести її до каяття, лагідно сказав їй:
– Жінко! У великий гріх впала ти, – велике має бути і покаяння твоє, бо для тебе все-таки залишилася надія на порятунок: немає гріха, який перевищує милосердя Боже. Але я бачу, що тебе перелюбство привело в відчай, а відчай в безсоромність, і було б справедливо понести тобі гідне та швидке покарання; і все-таки, залишаючи тобі місце і час для покаяння, ми привселюдно оголошуємо тобі: плід не вийде з утроби твоєї, поки ти не скажеш істини, не прикриваючи брехнею того, що і сліпий, як то кажуть, бачити може.
Слова святого незабаром збулися. Коли жінці настав час родити, її спіткала люта хвороба, яка завдавала їй великої муки утримуючи плід в її утробі. Але вона, ожорсточившись, не захотіла зізнатися у своєму гріху, в якому і померла, болісною смертю, так і не породивши. Дізнавшись про це, святитель Божий просльозився, пошкодувавши, що він судив грішницю таким судом, і сказав:
– Не буду я більше вимовляти суду над людьми, якщо сказане мною так скоро збувається над ними на ділі.
Одна жінка, на ім’я Софронія, ґречна і благочестива, мала чоловіка – язичника. Вона не раз зверталася до святителя Божого Спиридона і старанно благала його постаратися навернути її чоловіка до істинної віри. Чоловік її був сусідом святителя Божого Спиридона і поважав його, а іноді вони, як сусіди, бували навіть один у одного в домах. Одного разу зібралося багато сусідів святого і грека, були і вони самі. І ось, раптом святий каже одному з слуг привселюдно:
– Он біля воріт стоїть вісник, присланий від працівника, що пасе моє стадо, з звісткою, що вся худоба, коли працівник заснув, пропала, заблукавши в горах: іди, скажи йому, що працівник який послав його вже знайшов всю худобу в цілості в одній печері.
Слуга пішов і передав віснику слова святого. Незабаром пізніше, коли не встигли ще присутні встати з-за столу, прийшов від пастуха інший вісник – зі звісткою, що все стадо знайдено. Чуючи це, язичник був невимовно здивований тим, що святий Спиридон знає, що відбувається за очима, як таке, що відбувається поблизу; він уявив, що святий є один з богів, і хотів зробити йому те, що і колись жителі Лікаонії зробили апостолам Варнаві, та Павлу, тобто, хотів привести жертовних тварин, приготувати вінці і приносити жертву. Але святий сказав йому:
– Я – не Бог, а тільки слуга Божий і людина, у всьому подібний до тебе. А що я знаю те, що відбувається за очима, – це дає мені мій Бог, і якщо і ти повіриш в Нього, то пізнаєш велич Його всемогутність і силу.
З свого боку і дружина язичника Софронія, знайшовши час, стала переконувати чоловіка відректися від язичницьких помилок і пізнати Єдиного Істинного Бога і повірити в Нього. Нарешті, силою благодаті Христової, язичник був навернений до істинної віри і освічений святим хрещенням. Так врятувався «невіруючий»(1Кор.7: 14), як каже св. Апостол Павло.
Розповідають також про смирення блаженного Спиридона, як він, будучи святителем і великим чудотворцем, не гребував пасти овець безсловесних і сам ходив за ними. Одного разу злодії вночі проникли в загін, викрали кілька овець і хотіли піти. Але Бог, люблячи угодника Свого і охороняючи його убоге майно, невидимими узами міцно зв’язав злодіїв, так що вони не могли вийти з огорожі, де і залишалися в такому положенні, проти волі, до ранку. На світанку святий прийшов до овець і, побачивши злодіїв, пов’язаних із сили Божої по руках і по ногах, своєю молитвою розв’язав їх і дав їм настанови про те, щоб не бажали чужого, а харчувалися працею рук своїх; потім він дав їм одного барана, щоб, як він сам сказав, «не пропала даром їх праця і безсонна ніч», і відпустив їх з миром.
Один Триміфунтський купець мав звичай брати у святого борг гроші для торгових оборотів, і коли, після повернення з поїздок по своїх справах, приносив узяте назад, то святий звичайно говорив йому, щоб він сам поклав гроші в ящик, з якого взяв. Так мало піклувався він про тимчасове придбанні, що навіть і не справлявся ніколи, чи правильно сплачує боржник! Тим часом купець багато разів вже приходив таким чином, сам виймаючи, з благословення святого, з ковчега гроші і сам знову вкладаючи туди принесені назад, і справи його процвітали. Але одного разу він, захопившись користолюбством, не поклав принесеного золота в ящик і втримав його у себе, а святому сказав, що вклав. Незабаром він став бідним, так як утаєне золото не тільки не принесло йому прибутку, а й позбавило успіху його торгівлю і, як вогонь, пожерло все його майно. Тоді купець знову прийшов до святого і просить у нього в борг. Святий відіслав його в свою спальню до ящика з тим, щоб він взяв сам. Він сказав купцеві:
– Іди і візьми, якщо сам ти поклав.
Купець пішов і, не знайшовши в ящику грошей, повернувся до святого з порожніми руками. Святий сказав йому:
– Але ж в ящику, брате мій, не було до цих пір нічиєї іншої руки, крім твоєї. Значить, якби ти поклав тоді золото, то тепер міг би знову взяти його.
Купець, засоромившись, впав до ніг святого і просив вибачення. Святий негайно ж простив його, але при цьому сказав, для науки йому, щоб він не бажав чужого і не паплюжив совісті своєї обманом і брехнею. Так, неправдою придбаний прибуток є не прибуток, а в кінці кінців – збиток.
В Олександрії скликаний був одного разу собор єпископів: патріарх олександрійський скликав усіх підлеглих йому єпископів і хотів загальною молитвою повалити і знищити всі язичницькі ідоли, яких там було ще дуже багато. І ось, в той час, коли приносилися Богу численні ревні молитви, – як соборні, так і приватні, – всі ідоли і в місті і в околицях впали, тільки один особливо шанований язичниками ідол залишився цілий на своєму місці. Після того, як патріарх довго і щиро молився про знищення цього ідола, одного разу вночі, коли він стояв на молитві, було йому деяке Божественне видіння і наказано було не сумувати про те, що ідол не падає, а швидше послати в Кіпр і закликати звідти Спиридона, єпископа Триміфунтського, бо для того й залишений був ідол, щоб бути знищеним молитвою цього святого. Патріарх негайно ж написав послання до святого Спиридона, в якому закликав його в Олександрію і говорив про своє видіння, і негайно направив це послання в Кіпр. Отримавши послання, святий Спиридон сів на корабель і відплив до Олександрії. Коли корабель зупинився біля пристані, званої Неаполем, і святий сходив на землю, – в ту ж хвилину ідол в Олександрії з його численними жертовниками зруйнувався, по тому в Олександрії і дізналися про прибуття святого Спиридона. Бо, коли патріарху донесли, що ідол упав, патріарх сказав іншим єпископам:
– Друзі! Святий Спиридон наближається.
І всі, приготувавшись, вийшли назустріч святому і, з честю прийнявши його, раділи з прибуття до них такого великого чудотворця і світильника світу.
Церковні історики Нікіфо і Созомен пишуть, що святий Спиридон надзвичайно дбав про суворе дотримання церковного чину і збереження у всій недоторканності до останнього слова книг Святого Письма. Одного разу сталося ось що. На о. Кіпрі було зібрання єпископів всього острова у справах церковних. Серед єпископів перебували святий Спиридон і згадуваний вище Тріфіллій, – людина, вправна у книжій премудрості, оскільки в молодості своїй він багато років провів в Беріте, вивчаючи писання і науки.
Присутні отці просили його вимовити в церкві повчання народу. Коли він повчав, довелося йому пом’янути слова Христа, сказані Ним розслабленому: «встань і візьми одр твій» (Мк.2: 12). Тріфіллій слово «одр» замінив словом «ложе» і сказав: «Устань, і візьми ложе твоє». Почувши це, святий Спиридон встав з місця і, не терплячи змін слів Христових, сказав Тріфіллію:
– Невже ти кращий Того, який сказав «одр», що соромишся вжитого Ним слова?
Сказавши це, він при всіх вийшов з церкви. І так поступив він не по злобі і не тому, що сам був зовсім невченим: але аби присоромити злегка Тріфіллія, що кичився своїм красномовством, він навчив його смирення і лагідності. До того ж святий Спиридон користувався (серед єпископів) великою честю, як найстарший літами, славний життям, перший з єпископства і великий чудотворець, а тому, з поваги до особи, будь-хто міг поважати і його слова.
На Святителю Спиридоні спочивала настільки велика благодать і милість Божа, що під час жнив в найгарячішу пору дня його свята глава виявилася одного разу покритою прохолодно росою, що зходить згори. Це було в останній рік його життя. Разом з женцями він вийшов на жнива (бо був смиренний і працював сам, не пишаючись висотою свого сану), і ось, коли він жав свою ниву, раптово, в самий жар, оросилась голова його, як це було колись з руном Гедеона (Суд .6: 38), і всі, що з ним на полі, бачили це і дивувалися. Потім волосся на голові у нього раптом змінилося: одне стало жовтим, інше – чорним, інше – білим, і тільки Сам Бог знав, для чого це було і що передвіщало. Святий відчув на дотик голову рукою і сказав бувшим при ньому, що наблизився час розлучення душі його з тілом, і став повчати всіх добрих справ, і особливо – любові до Бога і ближнього.
Через декілька днів святий Спиридон під час молитви віддав свою святу і праведну душу Господу, Якому в праведності і святості служив усе своє життя, і був з честю похований в церкві Святих Апостолів у Тріміфунті. Там і встановлено було здійснювати щорічно пам’ять його, і при гробі його відбуваються численні чудеса на славу дивного Бога, що прославляється у святих Його, Отця і Сина і Святого Духа, Якому і від нас, а слава, держава, честь і поклоніння на віки. Амінь.