Тиждень третій після Пасхи. Неділя про розслабленого.

06 травня 2020 року Свята Церква прославляє великомученика  Гео́ргія Побідоносця і напередодні вечірню у  Свято-Покровському храмі с. Плішивець служив протоієрей Роман Височанський, а в день свята звершив Божественну Літургію в співслужінні  протоієрея Володимира Костенко. Цього ж дня у каплиці освяченій в ім’я великомученика Георгія Побідоносця  в с. Броварки відслужили молебен до святого покровителя церкви.

9 травня 2020 року протоієрей Роман Височанський звершив літію по загиблих у Другій Світовій Війні в Іллінському храмі, у  Свято-Покровському храмі, а також у Свято-Троїцькому храмі.

10 травня 2020 року в Свято-Покровському храмі с. Плішивець звершив Божественну Літургію архімандрит Венидикт (Малета) в співслужінні протоієрея Романа Височанського. Читали Євангеліє Ин. 5:1-15 (зач. 14) у якому розповідається про чудесне зцілення розслабленого, тобто ураженого паралічем хворого. Позбавлений можливості рухатись з одного місця на інше, він тридцять вісім років чекав, чи не допоможе йому хто спуститися в Силоамську купель для зцілення в ту мить, коли Ангел Господній приходив на те місце і своїм дотиком робив води її цілющими. Параліч, як і будь-яка тяжка хвороба, є велике зло, але все ж це є лихо тілесне, яке може бути не тільки нешкідливо для душі, але навіть корисне, якщо переноситься з християнським терпінням і покірністю волі Божій, якщо поєднується з справами благочестя, любов’ю до Бога і ближніх. Незрівнянно небезпечніші і гірші недуги душевні, тобто гріхи або гріховні пристрасті, що загрожують вічною погибеллю нерозкаяного грішника. Духовне розслаблення, схоже на тілесний параліч. Останній позбавляє людину або руху, або чутливості, або того й іншого разом. Подібно паралічних, засуджених на нерухомість, духовного паралізовані знаходяться в стані духовного заціпеніння щодо добра, так що при всьому бажанні виконувати волю Божу, жити по-Божому, вони усвідомлюють, що у них немає для цього сил. Кожен відчуває це розслаблення в собі, в тій чи іншій мірі, і близькі слова сказані Апостолом : «не еже бо хощу доброе, сие творю, но еже не хощу злое, сие содеваю. Вижду ин закон во удех моих, противовоюющь закону ума моего и пленяющь мя законом греховным сущим во удех моих» (Рим. 7, 19–23). Це безсилля волі людської для боротьби з гріхом, ця неможливість уникнути гріха, називається гріхом первородним, який успадкований нами від Адама і переходить від батьків до дітей, бо всі ми були в гріхах народжуємося, в беззаконні зачаті (Пс. 50: 7) . Навіть великі праведники невільні від гріховних схильностей. Але вони не не миряться з ними, але постійно ведуть з ними боротьбу за допомогою благодаті Божої. Але не такі грішники, уражені духовним розслабленням. Хоча вони усвідомлюють своє безсилля боротися з духовними спокусами, але звичка до гріха, до повторення одних і тих же гріхів довела їх до такого жалюгідного стану, що вони зовсім відмовляються від боротьби з ними і раді б вступити на правий шлях, шлях заповідей Господніх, але, ставши рабами гріховних звичок, не наважуються зробити жодного кроку, щоб звільнитися від них. Такі, наприклад, п’яниці, лихослови, пристрасть до азартних ігор, до крадіжок, до буяння і т.п .; гріховні пристрасті і звички до такої міри оволоділи їх душею, що у них немає сил вирватися з полону їх.

Важке положення розслаблених тілесно, але незрівнянно небезпечніше і гірше розслаблення духовне. Але немає хвороби ні тілесної ні духовної, якої не могла б зцілити благодать Божа. Господь Ісус, чудесно зцілив всемогутнім словом розслабленого при овечій купелі, сильний вилікувати кожного розслабленного духовно, якщо тільки він хоч скільки-небудь зрозуміє своє жалюгідне становище і потребу в Божественній допомозі. Ця допомога може бути надана йому або безпосередньо самим Господом, лікарем душ і тілес, або через людей, які стануть знаряддями Його милосердя.

І, як пропонує Антоній, митрополит Су́рожський, поставимо перед собою питання: В чому моя неміч? Чим я паралізований? Якою частиною душі? Яка причина цього паралічу, цього заціпеніння в моєї душі? – і позбудемося цього, зібравши всі свої сили, милістю та допомогою Христа, через люблячих нас людей. Та ще запитаємо себе: хто біля мене потребує моєї допомоги, про яку я мрію, без якої я жити не можу? І спробую дати іншому ту допомогу, яка йому допоможе ожити. Амінь.