Неділя 30-та по П’ятидесятниці
Благовествуй, Иосифе, Давиду чудеса Богоотцу: Деву видел еси рождшую, с пастыри славословил еси. C волхвы поклонился еси. Aнгелом весть прием: моли Христа Бога спасти души наша.
Тропарь праведному Иосифу Обручнику, Давиду царю и Иакову, брату Господню, глас 2
12 січня 2020 року Свята Церква згадує пам’ять правв. Іо́сифа Обручника, Дави́да царя і Іа́кова, брата Господнього по плоти.
Святий Йосип Обручник походив з роду царя Давида. У першому шлюбі у нього було чотири сини і дві дочки. Овдовівши, святий Йосип жив в строгій стриманості. Вісімдесятирічним старцем він був обраний первосвящениками хоронителем дівоцтва Пресвятої Богородиці, що дала обітницю безшлюбності. Про втілення через Неї Сина Божого йому сповістив Ангел. Святий Йосип був присутній при поклонінні пастирів Новонародженому Богодитини і при поклонінні Йому волхвів. За вказівкою Ангела він втік з Матір’ю Божою і Богомладенцем Ісусом до Єгипту, рятуючи Їх від гніву царя Ірода. У Єгипті він жив з Дівою Марією і Богомладенцем, заробляючи на Їх прожиток працею тесляра. Помер святий Йосип у віці близько ста років.
Святий цар і пророк Давид був восьмим, останнім сином старійшини міста Віфлеєма. У підлітковому віці Давид пас стада батька. У години дозвілля він вправлявся в співі і грі на гуслях. Дану від Бога здатність до цього мистецтва він звернув на служіння Богу: оспівував премудрість і благість Царя Небесного.
У 18 років він прославився і заслужив загальну любов народу. На землю Ізраїлеву напали філістимляни. Велетень Голіаф викликав на поєдинок ізраїльтянина. Давид, який приніс на поле брані їжу братам-воїнам, без зброї переміг Голіафа: камінь, влучно пущений з пращі Давидом, вдарив в лоб велетня з такою силою, що Голіаф упав і не встав. Зраділий Саул, цар Ізраїля, поставив Давида тисячником. І на цій посаді Давид надходив у всіх справах розсудливо, чим і заслужив ще більшу любов народу.
Саул знав від пророка, що Господь відкидає від нього царство і віддає іншому. У Давида він бачив свого наступника, і це його дратувало. Тому Саул став шукати смерті Давида. До самої своєї смерті цар переслідував Давида, але Бог рятував свого обранця.
Після смерті Саула Давид став царем Ізраїльської держави. Мудро керував країною новий цар. Він дбав про догоджання Богу і користь народної. Ізраїль ставав могутньою державою. Свій дар співця він вживав для виховання в свій народ духу віри і благочестя, любові до батьківщини та інших чеснот.
У царювання Давида була побудована нова столиця Ізраїлю – Єрусалим (тобто місто світу), яка швидко розцвіла пишно й багато, і згодом єрусалимська знаменитим містом у всьому світі.
У роки випробувань, з особливим міркуванням вникаючи в шляху Промислу, він виливав перед Богом глибоку скорботу свою і просив Його допомоги. При цьому нерідко від зображення власних страждань гнаний псалмопевец в пророчий дусі переносився в співах своїх у віддалене майбутнє і споглядав страждання Христа, Спасителя світу. Богонатхненні оповідання Давида згодом зібрані були в одну Книгу Псалмів, або Псалтир
Святий Яків був сином праведного Йосифа, якому була заручена Пречиста Діва. Від юності своєї возлюбив він суворе житіє: ніколи не куштував він різних брашен, не вживав масла, але один тільки хліб служив йому на поживу; також ніколи він не пив ні вина, ні іншого якого-небудь хмільного напою, але тамував спрагу водою; не відвідувала він і лазні, – словом, відкидав всі, що доставляло тілу задоволення; на тілі своєму він постійно носив грубу волосяницю; всі ночі присвячував він молитві, забуваючись сном лише на короткий час; від частих земних поклонів шкіра на колінах у нього загрубіла на зразок верблюжої. Чистоту дівоцтва свого Яків дотримувався до кінця свого життя.
Про те, чому він називається братом Божим, дійшов до нас такий переказ. Коли батько його Йосип поділяв землю між своїми дітьми від першої дружини, він захотів дати також деяку частину і Господу Ісусу Христу, який народився від Пречистої Діви, що була заручена Йосипу; всі сини Йосипа виступили проти цього бажанням їх батька; один лише Яків прийняв Ісуса Христа (тоді ще малого хлопця) в спільне володіння своєю частиною, чому і став називатися братом Господнім. Ще це ім’я було дано Якову також і по через те, що коли Господь наш Ісус Христос втілився, і Пречиста Діва Богородиця бігла з Ним в Єгипет, тоді і Яків втік разом з ними, супроводжуючи Пречисту Богородицю і святого Йосипа, батька свого.
Коли Ісус Христос досяг повнолітнього віку і вчив народ про Царство Боже, являючи себе істинним Месією, святий Яків увірував в Нього і, слухаючи Його Божественному вченню, ще сильніше запалав, любов’ю до Бога і став вести життя ще більш суворе і благочестиве. І Господь особливо полюбив святого Якова. Так, після добровільного Свого страждання і воскресіння з мертвих Христос явився окремо від інших апостолів Якову, брату Своєму по плоті, як про це згадує апостол Павло, кажучи:
- Потім же явився Якову, таже апостолам всім (1Кор.18: 7).
Бачачи праведне і Богоугодне житіє Якова, всі називали Якова праведним, – і він приєднаний був до числа сімдесяти апостолів. Йому була довірена церква Єрусалимська. Керований Святим Духом, Яків перший склав і написав чин Божественної літургії, – який потім скоротили, заради немочі людської, спочатку – Василь Великий, а потім – Іоанн Златоуст. Пасучи в Єрусалимі стадо Христове, святий багатьох юдеїв та греків своїм вченням звернув до Бога і наставив на правий шлях. Від нього залишилося також соборне послання до дванадцяти Ізраїлевих племен, – джерело воістину богодухновенного і корисного для душі вчення, яким прикрашається вся Церква Христова, навчаючись вірі і добрих справ. Все не тільки віруючі, але навіть і невірні ставилися до святого Якова з великою повагою і пошаною за його добродійне життя: первосвященики, котрі самі тільки раз на рік входили у Святеє Святих для здійснення служби, не перешкоджали праведному входити туди і молитися. Бачачи чистоту його непорочного життя, вони навіть і ім’я йому змінили, а саме стали іменувати його облі або Офлі, що означає: «огорожа, твердження людям», або ж називали його праведним з усіх. Часто не тільки вдень, але навіть і вночі Яків входив у Святая Святих і тут, падаючи ниць, зі сльозами приносив Господу молитви за весь світ. Весь народ любив Якова, заради його святості; багато з старійшин іудейських увірував у вчення, яке він проповідував, і всі насолоджувалися, слухаючи його; багато народу збиралося до нього: одні – бажаючи почути його повчання, інші – торкнутися краю його одягу. В цей час архієреєм юдейським став Ананія. Бачачи, що весь народ уважно слухає вчення Якова, і багато хто звертається до Христа, Ананія з книжниками та старшими, через заздрощі до святого, гнівалися на нього і, затамувавши в серці своєму злобу, стали думати, як би вбити його. І змовилися вони просити святого, щоб він своїм повчанням відвернув людей від Христа; при цьому вони вирішили, якщо він не погодиться зробити це, вбити його.
Тим часом наближалося свято Пасхи, і багато народу приходило звідусіль в Єрусалим, щоб там зустріти це свято.
Фест, проконсул, що визволив апостола Павла від рук євреїв і послав його в Рим, тоді вже помер, а наступника йому ще не надсилали з Риму. Скориставшись цим, книжники та фарисеї звернулися в храмі з таким проханням до Якова:
- Благаємо тебе, праведна людина, щоб ти в день свята Пасхи, на який зібралося звідусіль безліч народу, сказав йому повчання; переконай їх, що вони помиляються, вважаючи Ісуса Сином Божим, і вмов їх відмовитися від помилкової своєї думки. Ми всі шануємо тебе, слухаємо тебе, – як і весь народ; всі ми твердо переконані в тому, що ти говориш одну тільки правду і не дивишся на обличчя; так вмов же народ, щоб він не захоплювався Розп’ятим Ісусом; молимо тебе – стань на високій покрівлі храму, щоб усім можна було бачити і чути тебе, бо на свято зібралося – ти сам бачиш – багато людей, як з євреїв, так і з інших народів.
Після цих слів вони звели його на дах храму і голосно закричали:
- О, праведник! тобі все ми повинні вірити. Народ сей помиляється, наслідуючи Розіп’ятому Ісусові Тому скажи нам по істині, що думаєш сам ти про Христа?
На це святий відповів гучним голосом:
- Що питаєте ви мене про Сина Людського, Який добровільно зазнав страждання, був розп’ятий, похований і на третій день воскрес із мертвих? Він нині сидить на небесах по правиці Всевишнього і знову прийде на хмарах небесних судити живих і мертвих.
Чуючи таке свідоцтво Якова про Ісуса Христа, народ дуже зрадів, і все в один голос вигукнули:
- Слава Богу! Осанна Синові Давида!
Фарисеї ж та книжники сказали:
- Необачно надійшли ми, дозволивши Якову говорити про Ісуса, бо народ прийшов ще в більшу зніяковілість.
І ось, в злобі і люті, вони скинули з даху храму Якова на страх усім, щоб не вірив народ словами святого.
- А коли б справедливий спокусився, – кричали вони.
Впавши з даху храму, Яків сильно розбився; ледве живий, праведник став на коліна і, піднявши свої руки до неба, так молився:
- Господи! відпусти їм гріх, бо вони не відають, що творять.
Фарисеї ж стали кидати камені в святого, які завдавали йому рани. Одна людина з роду Ріхавова вигукнув:
- Зупиніться, що ви робите? праведник молиться за вас, а ви побивали його камінням.
В цей час один чоловік з белільной вальком в руках кинувся на святого і з такою силою вдарив його по голові, що весь мозок витік на землю, і в цьому муках Яків віддав дух свій Господу.
Святе тіло його поховано було там же біля храму, причому віруючі гірко оплакували праведника. Протягом 30 років святий був єпископом Єрусалимської церкви і на 66 році життя постраждав за Христа, Якому з Отцем і Святим Духом – честь і слава на віки віків. Амінь.
12січня 2020 року в Свято-Покровському храмі с. Плішивець Божественну Літургію, а напередодні вечірні богослужіння, звершив архімандрит Венидикт(Малета) в співслужінні протоієрея Романа Височанського.
Після читання Євангелія Мф. 2:13–23 (зач. 4) настоятель виголосив проповідь в якій коротко розповів Житія святих прав. Іо́сифа Обручника, Дави́да царя і Іа́кова, брата Господнього по плоти.