Перші письмові згадки про с. Плішивець датовані початком XVIII століття. В цьому селі, знаходиться важливе надбання української національної архітектури – Покровський храм. Його історія така.
Перша церква в с. Плішивець була побудована, за даними “клірової книги Полтавської єпархії за 1902 рік”, в 1760 році, хоча деякі історики стверджують, що вона зведена значно раніше, оскільки до 1768 року за нею вже змінилося шість священиків. Поруч з церквою в 1782 році була побудована дзвіниця. Храм перебудовувався в 1800 і 1860 роках. Він був дерев’яним, триголовим, на кам’яному фундаменті.
На кінець ХІХ століття його будівля настільки застаріла, що з’явилася необхідність побудувати новий. Допомогти в цій справі парафіяни вирішили попросити свого земляка, вихідця з Плішивця, – єпископа Тульського та Белєвського Парфенія (1858-1921), батько якого тридцять років був священиком у рідному селі. Слід сказати, що Преосвященний Парфеній був досить освіченою людиною, закінчив Полтавську духовну семінарію і Київську Духовну Академію, писав літературні твори, був редактором видання українського перекладу Чотириєвангелія (за благословенням Священного Синоду та Указу царя Миколи ІІ).
На час звернення до нього, Парфеній був архімандритом і ректором Московської семінарії. Відвідавши рідне село і зустрівшись з місцевими жителями, він підтримав їх бажання, надав посильну матеріальну допомогу і пообіцяв, що і в майбутньому в міру можливостей допомагатиме і проситиме інших внести свою лепту в цю святу справу.
Станом на 1912 рік, за даними “Справочної клірової книги по Полтавській єпархії на 1912 рік”, в с. Плішивець привілейованих прихожан було всього 14, міщан – також 14, козаків – 195, а селян – 1731. Матеріальна бідність приходу змусила зупинитися на думці збудувати невелику дерев’яну церкву вартістю 8-10 тисяч рублів.
На той час в Москві вмирає одна надзвичайно багата особа, пані Медведкова. У спадок вона залишила величезний капітал на побудову церков та інших благодійних установ, одним з опікунів якого назвала єпископа Парфенія. На першому ж засіданні опікунської ради Парфеній доповів про намір побудувати церкву в своєму рідному селі, до чого рада поставилася зі співчуттям і виділила на це 30 тисяч рублів з заповіданого капіталу. Тоді єпископ вирішує побудувати в с. Плішивець не дерев’яний храм, а кам’яний. До того ж, знайшлася ще одна благодійниця в цій справі – Спиридонова, Віра Богданівна, яка пожертвувала на новий храм понад 60 тисяч рублів!
Потрібно було скласти план будівлі. Перший проект був розроблений у стилі бароко середини 18 століття.
На зауваження Віктора Васніцова про іноземну річ на своїй землі, розглядалися проекти у формах неоросійського стилю
та так званого наришкінського бароко.
Жоден з проектів, запропонованих московськими архітекторами, єпископу Парфенію не сподобався.
Він вирішив порадитися з відомим дослідником Запорізької Січі Д. І. Яворницьким, який показав йому проект Троїцького собору запорізького містечка Самарчик (нині м. Новомосковськ Дніпропетровської області).
Ця церква нагадала Парфенію знайомі йому з дитинства характерні риси архітектури українських храмів і була трохи схожа на стару плішивецьку. Він вирішив побудувати новий храм саме в такому стилі.
Проект розробив відомий московський архітектор і художник І. С. Кузнєцов. Автор плішивецкого храму не тільки зумів відтворити в камені точну копію запорізької церкви (дерев’яної), але і вдосконалив загальний силует будівлі. Кузнєцов пропорційно зменшив розміри храму: Троїцький собор у м. Самарчик мав висоту майже 65 метрів, а Покровський в Плішивці – трохи більше 45 метрів (від землі до центральної глави з хрестами).
План церкви хрестоподібний, фасади з усіх чотирьох сторін однакові. На висоті 4,5 сажнів від землі (1 сажень – трохи більше 2,13 м) беруть початок купола (глави) і, розділяючись на три групи, пропорційно одна вища за другу, піднімаються вгору. Таким чином із загальної основи підносяться 9 куполів. Глави всередині храму висвітлюються вікнами, причому вісім глав мають по два яруси вікон, кожен по чотири вікна, а дев’ята, центральна, глава має три яруси вікон, по вісім у кожному. Дивлячись на фасад церкви, важко уявити оригінальність, граціозність і легкість її внутрішнього вигляду , – цей ефект створюється нахилами стін куполів. Довжина і ширина собору за зовнішніми розмірами – 12,56 погонних сажнів. Висота від землі до центральної чолі з хрестом становить 21 сажень.
Шестиярусний іконостас для нового храму виконав теж І. С. Кузнєцов, а прекрасні ікони написав московський художник В.П.Гур’янов. Вартість будівництва склала трохи більше 100 тисяч рублів. ПОДИВИТИСЬ фото іконостасу.
Будівництво собору було розпочато восени 1902 року, а в 1906-му протягом трьох днів – 7-9 липня за ст. ст. – відбувалося освячення новозбудованого храму.
Силует собору велично виглядає на тлі крутого схилу в долину Псла. Він став окрасою села і гармоніює з місцевими пам’ятками і ландшафтом. Високо оцінив його навіть “батько” української історії Михайло Грушевський на сторінках своєї багатотомної “Історії України-Руси”.
Стару дерев’яну церкву було перенесено на центральну вулицю. Зберігся малюнок цієї церкви.
Богослужіння в Соборі починалися з Пасхальної служби і закінчувалися святкуванням Покрови Пресвятої Богородиці. А від Покрови богослужіння починалися в перенесеній церкві Різдва Христового.
Зараз на місці цієї церкви збудована церква святого Благовірного князя Олександра Невського.
З Собором Покрови Пресвятої Богородиці гармонійно поєднувалася дзвіниця, побудована в 1909-1911 роках.
У 1934 році мелодійні дзвони собору були зняті. Дзвіниці не вдалося дожити до наших днів – під неї був закладений динаміт …
Собор же, головний шедевр Кузнєцова, хоча і не був зруйнований, як інші храми в найстрашніші часи гонінь на Церкву, але зараз потребує реставрації і вартий того, щоб бути відреставрованим і включеним до туристичних маршрутів Полтавщини, не кажучи вже про його відродження для духовних потреб віруючих в своєму прямому призначенні – храму Божого.
Із 26.12.2007 року почалося переобладнання будівельного вагончика, що закуплений на кошти Покровської громади с. Плішивець у релігійної громади с.Стасі Диканського району під храм ще під час настоятельства протоієрея Василя Лило. За період весни і літа було проведено ремонтні роботи, 7 березня підключено світло, а вже 06.12.2008 року, за благословінням правлячого архієрея архієпископа Филипа, благочинний Гадяцького округу протоієрей Ігор Цебенко у співслужінні протоієрея Володимира Журавля,протоієрея Олександра Гоцуляка і настоятеля освятив дане приміщення під храм святого Благовірного князя Олександра Невського.
02.04.2009 року з благословіння архієпископа Филипа настоятель освятив купол та надкупольний хрест на храмі Олександра Невського.
Цього ж року територію було обнесено тимчасовим парканом, а у 2015 році оформлена документація на право власності на земельну ділянку.
Із 27.12.2007 року розпочато роботи по благоустрою притвору в честь святого преподобного Парфенія Лампсакійського. До дня Святої Пасхи постелено дерев’яну підлогу (частину матеріалу подарував І.М.Бабич з с.Харківці, частину закупив настоятель за церковні кошти, а частину за свої), засипано котлован ,що знаходився на місці зруйнованої дзвіниці.
Після Стрітення Господнього в 2008 році у Свято-Покровської громади с.Покровське Новомосковського району коштом Віталія Петровича Яківця (7000 грн) та коштами парафіяльної каси 3000 грн. було закуплено частини іконостасу та ікони, котрі були встановлені у Покровському притворі Плішивецького храму, як центральний іконостас.
04.02.2009 року з благословіння правлячого архієрея архієпископа Филипа благочинний Гадяцького округу протоієрей Ігор Цебенко у співслужінні протоієрея Володимира Журавля, протоієрея Олександра Гоцуляка, ієрея Георгія Піщанського і настоятеля освятив відновлений престол в честь святого преподобного Парфенія Лампсакійського.
2012 році після Великоднього тижня коштами релігійної громади (зібраними для спорудження паркану) та коштами парафіяльної каси було закуплено 100 м залізо-бетонного паркану, а після святкування дня Святої Трійці його було встановлено.
В 2013 році встановлено ще 100 м паркану за кошти громади та парафіяльної каси. Решту огорожі встановили за кошт Віталія Івановича Луценка.
Благоустрій у храмі проводився за рахунок церковних коштів та різних жертводавців:
- панікадило (на 18 свічок) та кришку панахидного столу пожертвувала Валентина Катроша,
- чотири підсвічники, дві писані ікони святителя Афанасія Патріарха Царгородського та Лубенського чудотворця і святителя Спиридона Тримифунтського – сім’я Тарас та Наталія Штреб,
- центральний аналой і чотири підсвічники – Копитько Варвара Кузьмівна, Генадій та Ксенія Гладкі,
- ікони святого благовірного князя Димитрія Донського, святої рівноапостольної Марії Магдалини, Анастасії Узорозрішительниці, преподобного Іллі Муромця, священномученика Власія, святого Романа Сладкопівця, Покрови Пресвятої Богородиці, святителя Димитрія Ростовського – Наталя Чевінська, Анатолій Височанський, протоієрей Іван Надич, протоієрей Михаїл Надич, Марія Комарницька, сім’я настоятеля,
- ікони священномученика Кіпріана та мучениці Іустинії, мучениці Татіани, Олексія Чоловіка Божого і Серефима Саровського придбали за кошти релігійної громади,
- ще чотири невеликі літографічні ікони під склом святих благовірних князів Бориса і Гліба, святої мучениці Параскеви, святої мучениці Наталії і святого Віталія подарували Аліна та Вероніка(внучки П.Б. Сапун),
- ікону святої мучениці Валентини подарувала В.І.Башук,
- ікону Благовіщення Пресвятої Богородиці пожертвувала Репало Марія,
- в 2014 році Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир з благословіння Ігумені Агнії (Міняйло) подарував ікону святителя Спиридона Тримифунтського
У 2009 році коштом релігійної громади,сімей Тараса та Наталія Штреб, Генадія та Ксенії Гладких, Ніни Болдаревої та за участю Зіновія Шморгуна з середини частково оштукатурені чотири куполи.
У 2011 році зовні побілили храм, крім центрального куполу.
2012 – 2013 роках отримано свідоцтва на право власності спорудою храму та земельною ділянкою.
В 2015 році закуплено набір богослужбових книг коштом Віктора та Вікторії Немикіних.
В 2016 році сім’я Козиря Віталія Івановича подарувала споруду непрацюючої котельні в с.Вельбівка під розбір.
У вересні 2017 року проведені роботи по закладці фундаменту під монастирський корпус. Вартість робіт оплатив Непочтов Віталій Вікторович.
В 2017 році вмебльована кімната на другому ярусі дзвіниці коштом релігійної громади, Дмитра Миколайовича Черевка, Сергія Вікторовича Голінковського, Інги Анатоліївни Ярошенко та Наталії Петрівни Макухи.
В 2016 року вітер відірвав покрівельний лист з центрального куполу храму. Для ремонту покрівлі релігійна громада спромоглася зібрати кошти лише на матеріали для риштування.
А в грудні за пожертву Олексія Володимировича Матюшенко закуплений метал, встановлене риштування та перекритий центральний купол.
Коштом релігійної громади та Віктора Андрійовича Ороб’я обкладено жовтим металом хрест центрального куполу та замінена на нову куля під хрест. Роботи закінчилися 17.01.2017 року.
В жовтні 2017 року на кошти релігійної громади та О.Д. Бондаренка закуплено 16 пластикових вікон для заміни на центральному куполі храму і в грудні цього року ще 10 вікон пожертвував О.В. Матюшенко.
