Радониця.Седмиця 2-га після Пасхи
Седмиця 2 після Пасхи.Радониця. Поминання спочилих.
Радониця відома й за назвою «проводи» — це перше після Великодня загальноцерковне поминання померлих.
Сама назва «Радониця» чи «Радуниця» перекладається як «радісна молитва за померлих». Це означає і радість воскресіння Христа, і пам’ять про прийдешнє воскресіння мертвих. Сенс свята — віряни не помирають, а живуть у Христі, тому за ними не сумують, а розділяють із ними радість свята Великодня.
Радониця відзначається відразу після Світлого Пасхального тижня.
13 травня 2024 року о 7.00 годині в Свято-Покровському храмі с. Плішивець протоієрей Роман Височанський звершив Панахиду за всіх від віку спочилих. По закінченні відслужили літію біля могили протоієрея Андрія Левицького.
Цього дня настоятель у супроводі хору відслужили літії на кладовищах в с. Великі Будища, с.Броварки, с.Книшівка, с.Тимофіївка, с.Плішивець та на кладовищі с. Дучинці.
Возсия́ днесь пресла́вная па́мять ва́ша,/ благоро́днии страстоте́рпцы Христо́вы, Рома́не и Дави́де,/ созыва́ющи нас к похвале́нию Христа́ Бо́га на́шего./ Тем притека́юще к ра́це моще́й ва́ших,/ исцеле́ния дар прие́млем моли́твами ва́шими, святи́и:// вы бо боже́ственнии вра́чеве есте́.
Кондак, глас 3:
15 травня 2024 року Свята Церква вшановує Перенесення мощей блгвв. кнн. страстотерпців Бориса і Гліба, у Святому Хрещенні Романа і Давида (1072 і 1115) та пам’ять Свт. Афанасія, патр. Царгородського, Лубенського чудотворця (1654).
Протоієрей Роман Височанський звершив Божественну Літургію у Свято-Покровському храмі с. Плішивець. Після читання Євангелія Ін. 5:17-24 (зач. 15).; Свт: Мф. 5:14-19 (зач. 11).; Страстотерпцям: Ін. 15:17-16:2 (зач. 52) настоятель виголосив проповідь.
Днесь притеце́м ве́рнии/ к Боже́ственному и пречу́дному о́бразу Пресвяты́я Богома́тери,/ напоя́ющей ве́рных сердца́/ небе́сною Неупива́емою Ча́шею Своего́ милосе́рдия/ и лю́дем ве́рным чудеса́ показу́ющей./ Я́же мы ви́дяще и слы́шаще духо́вно пра́зднуем и те́пле вопие́м:/ Влады́чице преми́лостивая,/ исцели́ на́ша неду́ги и стра́сти/ моля́щи Сы́на Твоего́ Христа́ Бо́га на́шего// спасти́ ду́ши на́ша.
Тропар
18 травня 2024 року Свята Церква вшановує Ікону Божої Матері «Невипивана Чаша» (1878).
Протоієрей Роман Височанський звершив молебені з читанням акафісту у Свято-Покровському храмі с. Плішивець, у Свято-Іллінському храмі с. Великі Будища та у Свято-Троїцькому храмі с. Книшівка.
Мироно́сицам жена́м при гро́бе предста́в А́нгел, вопия́ше:/ ми́ра ме́ртвым суть прили́чна,/ Христо́с же истле́ния яви́ся чуждь./ Но возопи́йте: воскре́се Госпо́дь,// подая́й ми́рови ве́лию ми́лость.
Тропар
19 травня 2024 року Свята Церква згадує святих жінок-мироносиць, праведного Іо́сифа Аримафейського та праведного Никоди́ма, напередодні вечірнє богослужіння звершив протоієрей Роман Височанський в Свято-Покровському храмі с. Плішивець.
Неділя 3 після Пасхи. Святих жон-мироносиць.
Не всі імена цих жінок-мироносиць нам відомі. Євангелісти та Священний Передання зберегли нам низку імен: Марія Магдалина, Марія — матір Якова меншого та Іосифа, Саломія, Іоанна, Марфа та Марія — сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Іоанна була дружиною Хузи, домоправителя царя Ірода; прості і незнатні: Саломія, мати синів Зеведєєвих Якова та Іоанна, була дружиною рибалки. Серед мироносиць були жінки самотні — діви і вдови, були й матері сімейств, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, супроводжуючи Господа разом з іншими жінками в турботах про Нього.
«І не так дивно, — каже святитель Іоанн Златоуст, розмірковуючи про подвиг жон-мироносиць, — що вони прив’язалися своїм серцем до Господа Спасителя в ті дні, коли крізь пелену Його смиренності й приниження проступала Божественна слава в Його чудесах, коли лунала ще нечувана на землі проповідь. Але для нашої думки дивовижно бачити їх такими, що не захиталися у своїй любові до Господа, коли Його, понівеченого, обпльованого, було віддано на смерть».
Жінки-мироносиці стояли біля підніжжя Хреста Христового, проливаючи сльози співчуття й утішаючи, як могли, Богоматір, Котра плакала. І навіть в останні хвилини земного життя Христового, коли і Божа Матір, і святий Іоанн Богослов відійшли від Хреста, святі жінки не відступили від Розп’ятого Спасителя. Разом з Никодимом та Іосифом, таємними учнями Христовими, вони брали участь у похованні свого Вчителя. І вони бачили, як це поховання, яке відбувалося поспіхом з огляду на наближення свята єврейської Пасхи, не було завершене виливанням пахощів на бездиханне Тіло дорогого Покійного.
В день свята настоятель і парафіяни відвідали першу Божественну Літургію в Свято-Успенському храмі села Лютенька, яку звершив Високопреосвященніший митрополит Полтавський і Миргородський Филип після чину освячення храму.